Старе добре ультранасилля™
"СУХІ КІСТКИ" Віталій Дуленко
КСД, 2026, 384 стор.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
👻 Ця книга не намагається бути чимось більше, аніж гарний горор із ожилими мертвяками, задавненими кривавими секретами, традиційною "добросусідською" хтонню ну дуже малого села та вічним як світ бажанням людей спочатку вирішити все через офіс простих рішень, а потім вважати тих, хто розумніше — втіленим злом.
☠️ Лікар опиняється в забитому прикарпатському селі десь обабіч основних торговельних шляхів саме тоді, коли там починає збирати свою жатву моровиця (яку він безпомилково визначає як чуму, з-за чого в мене на початку книги сильно підгорало — ну бо звідти їй узятися БЕЗ активного людського трафіку-то?).
🍄🟫 Він пропонує війту закрити село на карантин, але в того свої інтереси на ярмарок, що ось-ось має відбутися, і закриті дороги йому ну взагалі поперек мошни! До того ж, він має свої інтереси в аспекті "як наїбати вище територіальне начальство". Ситуація ускладнюється наявністю в війта чванливо-амбітного сина-опездола із відвертими садистичними нахилами, який теж не без бажання зайняти місце батька в харчовому ланцюжку історії.
🐈⬛ Лікаря, звісно, шлють у відомому напрямку, люди продовжують обично вмирати по хатах, в лісі знаходять випитого (обезкровленого) оленя, а потім й чоловіка, якого теж не по голівці погладили, а трішки пожували, вигризли серце і виплюнули.
🐈⬛ Фракція попа за підтримки напрочЬ йобнутої баби із повним православієм головного мозку оголошує полювання на упирів, бо яка там нафік чума? Це ж упирі, натурально. Провідником в цьому нелегкому завданні стає ще один прибацаний житель села — 10-річний хлопчик, якого — звісно же! — пиздить батько, але тільки коли п'яний. Але п'яний він завжди, упс.
🧶 На фоні всього цього буквально пара здорових людей намагається жити своє життя, можливо навіть знайти кохання, ну або хоча б сподівається, що їм не стануть лазити у постіль (ага, щаз!)
✏️ Дуже класно передана атмосфера божевілля, яке полонить людей, спочатку повільно, а потім, як пожежа, охоплюючи все більше й більше раніше здавалося б адекватних. Правдоподібно, на жаль.
💀 Я, звісно, трішки посміхнулася, коли вловлювала то вайби "Під куполом", то дуже старих вампірських історій, коли треба було лише дочекатися третіх півнів і будеш врятований, то фінальної битви з білими ходоками, коли половина всього, що відбувалося, вирішувалася не на полі бою, а у примарному світі марень дитини. Але в цілому мені зайшло.
❎ Так, я шипіла у таємних чатиках на початку, коли то чуму знайшли фіг-зна-де серед майже гір, то в селянина картопляне лушпиння по підлозі валяється — еммм, в 1790? в бідній хаті? — але потім припинила сприймати це як історичний горор, а чисто собі фаново-упиревий і все пішло набагато простіше. Так, я бачу й інші деякі не надто причесані лінії, але, але.
🖇 Мені сподобалися персонажі — всі живі, особливо притрушені, прям як з сусідів списувалися. Я зацінила, що автор не щадить героїв — треба спалити заживо, знач встав і пішов горіти. Дуже ржала у фіналі, але не стану розповідати, чому.
✅ Коротше, #Дафа_радить у якості розвантажувального контенту, читається прям дуже легко, а про людей із збідненим словниковим запасом потурбувалися наявністю приміток. Тож, навіть гуглить не доведеться 💀
