Частина 6
Повернення з таких руйнівних операцій часто призводило до стану, який сучасна медицина визначає як тяжкий посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), хоча на той час цей стан не був офіційно визнаний.
Пізніше стали говорити про серйозні психологічні травми серед британських пілотів, особливо у бомбардувальній авіації, де смертність була високою, так само, як і відчуття провини за масовані рейди, особливо із такими наслідками для життя десятків тисяч людей як у Гамбурзі.
Але насторожі стояла політика покарань за відсутність моральної стійкості (Lack of Moral Fibre (LMF), що діяла у RAF. Такою абревіатурою "нагороджували" тих, хто відмовлявся брати участь у руйнівному рейді.
Це тягло за собою пониження у званні та публічний громадський остракізм – шеймінг, хейт чи кенселінг, як написали б нині у соцмережах.
Так само як і потреба у килимових бомбардуваннях із вогняними смерчами, ця політика викликала дуже неоднозначні оцінки – навіть у сучасників.
Опитування, проведене через три тижні після бомбардування Гамбургу показало, що лише 19% англійців вважали, що нацистів можна перемогти тільки завдяки бомбардуванням. За рік до того так вважали 30% опитаних.
Наприкінці 1944 позицію командувача бомбардувальною авіацією Гарріса критикували вже навіть серед офіцерів RAF. Вщент зруйнований Гамбург став прикладом того, що одними бомбуваннями неможливо подавити індустріальну воєнну машину противника.
Коли у травні 1945 американські військові затримали командувача Люфтваффе Германа Геринга, в його особистому багажі їх особливо зацікавили статистичні дані про те, як швидко після бомбардування Гамбург зміг відновити саме промислове виробництво.
Пам'ять
Те, як німці вшановували пам'ять загиблих у "Гоморрі" певним чином відбиває віхи, що проходила сама країна, а також зміни у ставленні до болючого питання колективної відповідальності німців за катастрофу, що спіткала Німеччину та всю Європу з приходом до влади нацистів у 1933 році.
Перше – помпезне – вшанування було організовано ще у листопаді 1943 нацистами – на національні дні мертвих.
Перший повоєнний мер Гамбургу Макс Брауер на пам'ятній церемонії на цвинтарі Ольсдорф, де у масових могилах були поховані жертви операції "Гоморра" (там же поховані 80 в'язнів концентраційного табору, які загинули, розчищаючи завали, зокрема і від бомб, що не розірвалися), обережно поставив ці бомбардування у контекст із німецькими рейдами на інші європейські міста.
На 50 роковини бомбування, у 1993 році, одразу після об'єднання Німеччини, мер міста Геннінг Вошерау запитав: "Якби союзники не мали сміливості та рішучості відповісти на насильство нацистів насильством, щоб зупинити німців від божевілля, чи можливими були б звільнення, відновлення та демократичне майбутнє?"
Іншою подією меморіальних заходів того року став плакат антифашистських активістів "Операція Гоморра: нема кого оплакувати".
До 2003 маятник хитнувся в інший бік – тоді стали більше говорити про приховування справжньої правди про масштаби руйнувань та жертв під час бомбардування Німеччини союзниками.
З іншого боку, завжди були й ті, хто наголошував: бомби на голови німців не почали падати без причини.
Чи не найсильнішим меморіалом всьому, що сталося в Гамбурзі наприкінці липня 1943 є церква св. Миколая. Перша каплиця святого Миколая – патрона моряків, торгівців та мандрівників - з'явилася на цьому місці у 12 сторіччі.
Церкву кілька разів реконструювали, зокрема, і після пожежі 1842. Згодом її відновили за проєктом англійського архітектора Джорджа Гілберта Скотта.
Якийсь час вона була найвищою спорудою у Європі, та й навіть зараз шпиль її вежі робить її однією із 5 найвищих церковних будівель у світі. Цю вежу британські пілоти використовували як орієнтир під час операції "Гоморра". І саме тому, очевидно, її так і не було зруйновано.
У 1957 влада Гамбургу вирішила не відбудовувати церкву, а залишити її як меморіал - Mahnmal St. Nikolai.
