Спочатку переповім цю історію у вигляді тексту, а документи викладаю окремими постами нижче.
Як чекісти підслуховували людей, коли техніки для цього ще не було (принаймні в потрібній кількості)? Могли буквально тулитися вухами до дверей, поки їхні агенти провокували об'єкт на потрібні розмови. Як у цій операції з документів ГДА СБУ.
Українська Уфа, 1943 рік. Українська - тому що вже майже 2 роки тут працює евакуйована з Києва Академія наук УРСР. Співробітники НКВД, які опікуються науковцями (і діячами культури, яких теж влаштували до АН) - теж з України.
Дійові особи:
- Іларіон Терещенко - начальник фінансової частини Академії наук (і батько сучасного українського історика Юрія Терещенка). За ним уважно спостерігають, оскільки є дані від агентури, що Терещенко - прибічник незалежності України. Справа агентурної розробки, де він фігурує, має назву, яку складно перекласти українською - «Последыши».
- Олександр Міньківський - хоровий диригент, музикознавець, майбутній керівник Капели бандуристів УРСР та Народний артист СРСР. Агент НКВД “Нагорний”, співпрацює з чекістами вже 20 років.
- Гліб Лазаревський - літературознавець із видатної династії, агент НКВД “Вершинін”. Повернувся в Україну 4 роки тому, перед тим 9 років проживши у Польщі (їхав за завданням ГПУ, мав удавати неповерненця та розробляти УНРівську еміграцію, проте в певний момент чекісти вирішили, що він про це розповів емігрантській контррозвідці та перейшов на її бік; щоб повернути “Вершиніна” до СРСР, його дружину та сина відправили до таборів).
Та їхні куратори:
- Володимир Сєкарєв - 25-річний старший лейтенант держбезпеки, який встиг стати фактично головним фахівцем із вербування та розробки української інтелігенції. Кілька місяців у 1941-му був куратором Віктора Петрова (Домонтовича) та запропонував йому відправитися з завданням за лінію фронту (пропонував і Міньківському, але той відмовився). На початку 1990-х був проректором Київського університету.
- Анатолій Шевко - кілька років потому мав завдання розробляти Максима Рильського, але заприятелював із ним, за що був звільнений.
Про всіх, крім Терещенка, я писав раніше, можете пошукати на каналі за прізвищами.
«Нагорний» кілька разів повідомив про Терещенка як про “самостійника”. Але чекісти іноді прагнули перевіряти таку інформацію - раптом агент щось перебільшив, перекрутив, а то й зовсім вигадав? Тим більше рік тому “Нагорний” отримав догану за неефективність - мовляв, майже нічого не робить, тільки на письменницьких вечірках тусить (до всього там ще й аморалка була, але зараз не про це).
І щоб перевірити донесення про Терещенка, Сєкарєв із Шевком розробили та втілили таку комбінацію за участю агентів.
Уранці 30 травня 1943 року Міньківський зустрів Терещенка з маленькою донькою в їдальні Академії наук. Поснідали, потеревенили, пішли прогулятися вулицею. Тут «Нагорний» «згадав», що має забрати якусь книжку у Лазаревського, який саме живе поруч. Можна завітати разом - Терещенку буде цікаво з ним познайомитися, адже Лазаревський - така непересічна людина.
Завітали. Просто забрати книжку та піти не вдалося. Почалася люб’язна розмова втрьох (у звіті наголошується: українською мовою), під рукою доречно опинилося трохи горілки із закускою (насправді це теж підготували заздалегідь).
Сусідка з квартири навпроти разом із дитиною пішла у своїх справах, попросивши «Вершиніна» зачинити вхідні двері на гачок, а якщо той кудись піде - лишити ключ там, де й завжди. Говорила голосно - щоб усі почули, що в будинку (точніше, у маленькому флігелі на три квартири), окрім трьох чоловіків, нікого не лишається.
Узагалі там ще жила власниця квартир, перукарка Колпакова. Але її якраз того ранку спеціально відвели в міліцію на якийсь «допит» - щоб не заважала. Донька Терещенка в цей час гуляла у дворі.
Сусідку, яка пішла, звати Ольга Шевко. Вона була дружиною Анатолія Шевка. Їхня родина справді жила поруч із «Вершиніним», тож цю обставину використали в операції.
