Створення армії «Азов» і армії «Центр», лагідно названих угрупованнями військ, у таймлайні збігається з виснаженням російського наступального угруповання і відсутністю практично будь-яких суттєвих успіхів у 26 році.
Так, звісно, у нас є (немає) Констаха, Гришине, Родинське, Гуляйполе, очко в Куп’янську-Вузловому, просування до Славокраміка та підтікаючий ДКУ.
Однак у глобальному сенсі це навіть близько не рух у бік стратегічних цілей — навіть якщо такими вважати встановлення контролю над усією Донецькою областю.
Відповідно, у противника є кілька очевидних варіантів:
1. Замутити свій Кайзершлахт — новий великий наступ із блекджеком і шлюхами — за рахунок стратегічних резервів і, можливо, обмеженої домобілізації;
2. Підсилити вплив на саме бажання держави продовжувати боротьбу шляхом ударів по тилах, містах та інфраструктурі;
3. Провести адекватний домоб і відновити глобальне просування вздовж усієї ЛБЗ, бажано з розширенням зони активних дій далі на північ.
Зрозуміло, що одне не виключає іншого.
Ми на рівні армії, певно, усвідомлюємо ці варіанти, а своїх стратегічних цілей нам не завезли. Тож готуємося чи то до домобу противника, чи то до Кайзершлахту, намагаючись підвищити якість загального управління військами на різних напрямках — у тому числі за рахунок нових керівників корпусів, угруповань та їхніх команд.
Вікном для можливого Кайзершлахту буде листопад–грудень — традиційний період туманів.
Водночас у спроможність ЗС РФ на цьому етапі провести масштабний наступ на значну глибину віриться слабко — як через сам характер цієї війни, так і через обстановку в російській армії:
«Постепенно обнулять мужичков, привирая в докладиках о ежедневном продвижении, явно безопаснее для военной карьеры».
І тоді весь наступ зведеться до чергового великого й кривавого тягни-штовхай.
Якась територія й далі переходитиме під контроль ЗС РФ у повністю знищеному вигляді, а війська СОУ при відступі зберігатимуть загальну боєздатність. Що, знову ж таки, ставить під питання досягнення стратегічних цілей — якщо вони все ж не обмежуються взяттям руїн Донбасу.
Розуміючи це, керівництво РФ може відмовитися від першого та третього варіантів, лишити війська один на один з неадекватними цілями, і сконцентрувати зусилля на бажанні українського суспільства продовжувати війну як таку. У чому їм радісно допоможуть різноманітні діячі в Києві.
Я не можу виміряти бажання народу й спроможність держави продовжувати війну. Але в разі відмови ЗС РФ від великого наступу та домобілізації деградація російської армії може сягнути рівня, який відкриє нам нове вікно можливостей уже по завершенні зими.
І от для цього вікна можливостей новостворена група армій футбольних фанатів буде дуже кстаті.
