👆Флагманський європейський проєкт ініціативи виглядає гірше за заводи. Угорська ділянка залізниці Будапешт — Белград коштує близько 2 млрд євро, 85% дає кредит China Eximbank, умови якого засекречені, а оцінки окупності розходяться від 130 до 2400 років. Китайський посол в Угорщині в інтерв’ю у червні вже говорив про затримку.
Для нас тут окремий рядок: разом з Орбаном зникає угорське вето на пакет підтримки ЄС обсягом 90 млрд євро.
Центр ваги перетік у Белград. Сербія підвищила відносини з Китаєм до «глобальної спільноти спільної долі» — перша європейська країна, яка формально приєдналася до китайського бачення світового порядку. У першому півріччі 2026-го вона отримала контракт на $1,5 млрд на будівництво швидкісної дороги «Вождь Карагеоргій».
Потужні відповіді
Європа тим часом почала бити по китайських компаніях, а Китай уперше відповів. 19-й санкційний пакет ЄС уперше зачепив нафтовий ланцюжок: під обмеження потрапили два незалежні китайські НПЗ і трейдингова компанія. До того в списках були переважно виробники дронів і постачальники товарів подвійного призначення.
20-й пакет, ухвалений 23 квітня 2026 року, вніс 16 структур у Китаї, ОАЕ, Узбекистані, Казахстані та білорусі за постачання товарів подвійного призначення й систем озброєнь російському ВПК, плюс експортні обмеження ще на 60 компаній, частина з яких у материковому Китаї та Гонконгу. 21-й пакет ухвалили 23 липня — у ньому 14 компаній з Китаю й Гонконгу.
Наступного дня Міністерство комерції КНР внесло до свого експортно-контрольного списку 14 європейських структур:
📌німецький Rheinmetall;
📌чеську Tatra Trucks;
📌польську Vigo Photonics і Вроцлавську політехніку;
📌нідерландського суднобудівника IHC;
📌компанії з Італії, Франції, Литви та Болгарії.
Усі вони працюють в обороні, дронах, фотоніці, напівпровідниках, лазерах і морських технологіях.
Заборона стосується не тільки китайських постачальників, а й будь-яких іноземних фірм, що використовують китайські компоненти. Екстериторіальна логіка, яку Пекін постійно називав незаконною «довгою рукою» американської юрисдикції. Польський Центр східних досліджень оцінює реакцію як безпрецедентну, бо ж раніше відповіді Китаю на європейські пакети були значно стриманішими.
Американці зі свого боку працюють через нафту й банки. Наприклад, 28 квітня 2026 року OFAC випустив окремий алерт про «чайники», незалежні НПЗ у провінції Шаньдун, які системно переробляють підсанкційну нафту. Тиск, щоправда, працює вибірково: за оцінкою комісії Конгресу США USCC, держкомпанії Sinopec, Zhenhua Oil і PetroChina забезпечували близько половини китайських закупівель російської нафти, і частина з них скоротила обсяги у 2025 році через загрозу вторинних санкцій. Різницю добрали ті самі «чайники», а росія перейняла іранську тактику тіньового флоту, розвантажуючись у портах Шаньдуну.
Метал тут не випадковий. У першому півріччі 2026 року 80% китайського залучення в металургії пішло не у видобуток, а в переробні потужності: сталеварня в Єгипті за $10 млрд, два алюмінієві заводи в Казахстані за $2,5 млрд. Контроль над переробкою критичних матеріалів загалом є фізичною базою експортного контролю. Спочатку будуєш плавильні, потім вирішуєш, кому і за скільки продавати.
Поза тим, Європейський банк реконструкції та розвитку дає до $223,5 млн старшого боргу на проєкти накопичувачів енергії в Єгипті, які будують китайські підрядники. Санкції та співфінансування йдуть паралельно, і протиріччя в цьому ніхто (крім нас) не бачить.
За кожним рекордом у звітах стоять люди
Business & Human Rights Centre у липні 2026-го опублікував звіт, у якому зафіксовано 326 звинувачень у порушеннях прав людини та екологічних норм на китайських проєктах з видобутку й переробки критичних мінералів за 2023–2025 роки. Разом з попереднім періодом — 434 випадки за п’ять років, і їхня кількість зростає щороку: у 2025-му набралося 148. 10 компаній дають 65% усіх звинувачень. Охоплюють 93 проєкти на 11 мінералів у 24 країнах. Із них три компанії, на які припадає третина всіх випадків, мають публічні політики з прав людини.
Індонезія лідирує там стабільно. Наприклад, у грудні 2023 року в промисловому парку Морові на Сулавесі під час ремонту вибухнула піч, що призвело до 18 смертей, з яких 10 індонезійців і 8 китайців. Близько 300 працівників вийшли на протест і вимагали, зокрема, щоб китайські працівники вивчали індонезійську мову. Макассарський інститут правової допомоги за рік спостережень зафіксував щонайменше 19 смертельних інцидентів на нікелепереробних об’єктах.
Втім, історія не зводиться лише до «китайці експлуатують місцевих». У квітні 2025 року понад 100 китайських будівельників на нікелевому проєкті в Баліпапані оголосили страйк, бо їм не платили по чотири-п’ять місяців. Підрядником була MCC19, дочка державної China Minmetals.
А в травні 2026-го сюжет перевернувся ще раз. Китайська торгова палата в Індонезії надіслала президенту Прабово Субіанто відкритого листа з копією в посольство КНР — уперше китайська бізнес-асоціація публічно поскаржилася уряду країни перебування. Джакарта тим часом веде політику hilirisasi — примусової локалізації переробки, щоб стати «ОПЕК нікелю», і Tsingshan, Huayou та Brunp опинилися перед скороченням випуску й списанням вкладеного.
Рахунок за Україну
Україна приєдналася до «Поясу і шляху» у 2017 році, а у 2019-му Китай обійшов росію як її найбільший торговельний партнер. Китайські компанії заходили в портові термінали, транзит і «чисту» енергетику, Китай став великим покупцем українського
продовольства й сировини.
Російсько-українська війна це зупинила. Тепер дослідники, які розбирали китайсько-українські відносини в межах ініціативи, фіксують, що практична участь Китаю в нашій інфраструктурі різко звузилася, а зближення Києва з ЄС і США робить будь-який розворот у бік китайських проєктів політично токсичним.
Проблема в тому, що наша потреба у відбудові залишає мало місця для принциповості. 23 лютого 2026 року уряд України, Світовий банк, Єврокомісія та ООН оприлюднили п’яту оцінку збитків і потреб RDNA5. Станом на 31 грудня 2025-го прямі збитки сягнули $195,1 млрд, а на відновлення протягом наступних 10 років Україні знадобиться $587,7 млрд. Це майже втричі більше за весь торішній ВВП України.
Тепер інша сторона рівняння. 25–26 червня 2026 року Конференція з відновлення України в Гданську завершилася 160 угодами на понад 10 млрд євро — це найбільший результат за всю історію таких зустрічей. Дві найбільші суми — перший транш 3,2 млрд євро за європейським кредитним інструментом і угода зі Світовим банком на $3,4 млрд — стосувалися програм, які сторони погодили ще торік. На конференції їх просто підписали.
Китай навряд чи напряму зайде в українську відбудову — політично це неможливо і для Києва, і для його партнерів. Але китайське обладнання зайде: сонячні панелі, накопичувачі, трансформатори, крани, контейнери, кабель. Цікаво, приїде це обладнання тим самим арктичним маршрутом, який обслуговує «росатом».
То хто всім керує?
Так, останні 10 років головна суперечка навколо «Поясу і шляху» зводилася до одного питання: це пастка для бідних країн чи ні? Поки економісти рахували борги й графіки погашення, проєкт поступово перетворився на систему контролю над тим, що, звідки й наскільки швидко рухається. Порти, плавильні заводи, кабелі, експортні квоти — усе це стало важелями. І Пекін уже показав, що вміє ними користуватися: від панамських терміналів до обмежень на постачання компонентів для Rheinmetall.
А першою ця система зачепила не Замбію чи Шрі-Ланку, які роками були головними героями історій про китайську «боргову дипломатію». А росію, яка 10 років розповідала про братський Євразійський економсоюз із червоним демократичним «Поясом і шляхом» і бачила себе чи не співтворцем нової Євразії.
Зрештою, її тихо винесли з транзиту. Частину потоків забрали дві залізниці, частину — обійшли морем із півночі, а те, що залишилося, перетворили на сервіс. Тепер росія видає перепустки й тягне чужі контейнери повз своє узбережжя за гроші.
Занотовуймо: той, хто видає дозволи, ще не той, хто вирішує.
