Наступним щаблем соціальних змін став вогонь. Теоретично людина може вижити на сирій їжі, але сучасні дослідження показують, що тривале харчування виключно сирими продуктами не забезпечує достатньої кількості доступної енергії, жінки на такій дієті часто втрачають здатність до розмноження через критичний дефіцит енергії. Приготування їжі стало нашою першою зовнішньою технологією травлення, що дозволило зменшити кишечник і спрямувати енергію в мозок. Окрім того, вогонь дав можливість «спати на землі». Вогнище створило безпечний простір, де «чужак» перестав бути лише конкурентом за дерево, а міг стати союзником у нічній варті.Проте біологічна революція нашого виду була б неповною без ще одного, елемента - “grandmothering”.
У світі приматів майже всі тварини помирають незабаром після того, як втрачають здатність до розмноження, або з втратою зубів. Але не у людей. Згідно з «гіпотезою бабусь», яку активно розвиває Крістен Хоукс, літні жінки могли стати одним із ключових чинників еволюційного успіху нашого роду. Коли мільйони років тому клімат став сухішим, звичні м’які фрукти зникли, а на зміну їм прийшли ресурси, які важче здобути та засвоїти наприклад, глибоко заховані коренеплоди, горіхи та насіння в твердій оболонці, маленькі діти, які щойно перестали їсти материнське молоко, були просто фізично не здатні самостійно викопати та розбити таку їжу.
Тут і з’явилася постать бабусі. Жінки, чия власна фертильність уже згасала, стали «продовольчим тилом». Поки молоді матері були зайняті черговим немовлям, бабусі взяли на себе постачання калорій для старших онуків. Це призвело до біологічного прориву: людські матері отримали можливість народжувати наступну дитину набагато швидше, ніж будь-яка інша людиноподібна мавпа. У шимпанзе інтервал між народженнями становить близько 5-6 років, бо мати не може прогодувати двох дітей одночасно; людина ж завдяки допомозі бабусь змогла народжувати кожні 2-3 роки.
Але роль бабусь була значно глибшою за просте добування калорій. Оскільки бабусі забезпечували «енергетичну страховку», наш вид зміг дозволити собі розкіш довгого дорослішання. Людський мозок потребує років для навчання, також бабусі створювали безпечний простір, де діти могли не просто виживати, а й засвоювати складні навички. Також у світі без писемності досвід був головним ресурсом. Бабуся, яка прожила 60 років, могла бути єдиною в групі, хто пам’ятав, де знайти воду під час посухи, що траплялася раз на двадцять років, або як розпізнати отруйні рослини в «новому» регіоні, звідки ви відкочували 15 років тому, а тепер повернулись через зміну місць полювання. Фактично вони стали першими хранителями колективної пам’яті.
Тож в час коли турботою про дитину займалась не одна жінка, а вся група, коли досвід та знання нездатних на полювання чи самостійне життя старших членів групи почав давати еволюційну перевагу, почали закладатися основи співпраці, яка згодом вийшла далеко за межі родинних зв’язків. Цікаво, що одні з найдавніших та найважливіших знахідок, які підтверджують цей новий спосіб життя, виявлені далеко за межами африканської савани - у Дманісі ( Грузія). Так череп №4 віком 1,8 мільйони років, має майже повністю беззубий рот із зарослими зубними лунками, що свідчить про те що після втрати зубів, гомінід ще довго жив за підтримки групи. За іронією долі, один із найвідоміших викопних аргументів на користь гіпотези «grandmothering» належить чоловічій особині.
Далі буде…