Частина 7
У 1993, через 50 років після бомбардування міста, Мемораіл св. Миколая приєднався до спільноти "Хрест із цвяхів" (Coventry Cross of Nails) – символ примирення. У 1947 році перший такий хрест із зруйнованого Люфтваффе Ковентрі отримав Кіль, інше німецьке портове місто. Сам Гамбург отримав свій ковентрійський хрест ще у 1961, - він зберігається в алтарі церкви св. Катерини.
Незадовго до операції "Гоморра" найвищий священник англіканської церкви архієпископ Кентерберійський Вільям Темпл написав міністру авіації серу Арчибальду Сінклеру листа, у якому хотів переконатися, що британські ВПС не вдаватимуться до атак на цивільних.
У відповідь він отримав запевнення, що удари зосереджуватимуть виключно по військових цілях. Але якщо їх завдаватимуть по зоні щільної забудови, можливі випадки "супутніх втрат". Архієпископ подякував військовим за розважливість та високу мораль.
За тиждень до "Гоморри" відвернути катастрофу намагався і головний науковий радник уряду сер Генрі Тізард. У листі до Черчилля він писав про те, що Гамбург може стати корисною базою для окупаційного уряду після перемоги над Гітлером, і що населення міста значною мірою не лише англофіли, але й мають антиросійські, антипрусські, антинацистські погляди, які скоро можуть стати ще й антивоєнними. Але цього вже не вдасться перевірити.
Командувач авіації Артур Гарріс, коментуючи своє ставлення до бомбардувань німецьких міст, у різний час говорив:
"Нацисти вступали у війну, плекаючи по-дитячому наївну ілюзію, що вони бомбитимуть усіх інших, а їх самих ніхто не бомбитиме. У Роттердамі, Лондоні, Варшаві та ще в півсотні інших місць вони втілювали цю свою наївну теорію в життя. Вони сіяли вітер — а тепер пожинатимуть бурю.
Попри все, що сталося в Гамбурзі, бомбардування виявилося відносно гуманним методом (завершення війни).
Особисто я не вважаю, що решта німецьких міст разом узяті варті кісток бодай одного британського солдата.
Якби мені довелося знову пережити той час, я вчинив би так само, але сподіваюся, що мені не доведеться цього робити".