👆Жодна з цих криз не зруйнувала альянси. Іноді конфлікти навіть ставали каталізаторами змін. Тиск Трампа під час його першого президентського терміну на європейських союзників щодо оборонних витрат викликав чимало критики, але водночас сприяв тому, що європейські країни почали активніше наближатися до встановленого НАТО орієнтира у 2% ВВП. За Байдена виникли AUKUS, Quad, тісніша координація Японії та Південної Кореї, нові правила щодо напівпровідників і широка координація після російського вторгнення в Україну.
Головний урок полягає не в тому, що потрясіння не мають наслідків. Навпаки, вони можуть змушувати альянси адаптуватися й перетворювати політичні кризи на інституційні зміни.
Китай і Росія зближують союзників
Сьогодні союзники мають те, чого їм часто бракувало після завершення холодної війни, — дедалі чіткіше спільне розуміння загроз.
Європа тривалий час зосереджувалася на Росії, сприймаючи Китай передусім як економічного партнера. Азія концентрувалася на Китаї, тоді як Росія здавалася далекою проблемою. Тепер це розмежування зникає.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну зруйнувало європейські ілюзії щодо Москви та водночас продемонструвало значення китайської підтримки для російської економіки й оборонного виробництва.
Для азійських держав ця війна також стала стратегічним тестом. Японія, Південна Корея, Тайвань і Сінгапур підтримують Україну, зокрема тому, що бачать у цьому конфлікті принципове питання: чи може військова агресія стати ефективним інструментом для зміни балансу сил. Перемога Росії могла б посилити переконання, що агресія може бути ефективним інструментом для досягнення політичних цілей — і створити небезпечний прецедент для Східної Азії.
Тому НАТО дедалі частіше розглядає безпеку Європи та Індо-Тихоокеанського регіону як взаємопов'язані. Австралія, Японія, Нова Зеландія та Південна Корея регулярно беруть участь у самітах Альянсу, тоді як Китай і Росія розширюють військову співпрацю.
Змінюється й економічне ставлення до Пекіна. Європейські уряди дедалі більше побоюються, що китайські надлишкові виробничі потужності можуть послабити їхню промисловість. Розбіжності між союзниками залишаються — від торговельної політики й Тайваню до України та майбутніх економічних відносин із Китаєм. Однак спільне розуміння проблеми створює основу для координації.
Залежність працює в обидва боки
Союзники можуть прагнути зменшити залежність від США, але зробити це швидко майже неможливо.
Американський ринок, на який припадає близько 20–30% експорту союзників, стає для них ще важливішим через скорочення попиту на їхні товари з боку Китаю. Водночас відновлення американського промислового виробництва значною мірою залежить від інвестицій і технологій союзників — від суднобудування та виробництва акумуляторів до напівпровідників.
Технологічна взаємозалежність ще глибша. Європа прагне створити власні хмарні платформи та системи штучного інтелекту, однак Amazon, Google і Microsoft контролюють близько двох третин світової інфраструктури хмарних технологій.
Водночас і США не можуть легко відокремитися від партнерів. Американський технологічний сектор залежить від нідерландського літографічного обладнання, німецької оптики та лазерів, японських хімікатів і тайванського виробництва напівпровідників.
У військовій сфері зв'язки ще міцніші. Японія купує F-35 і Tomahawk, Південна Корея поглиблює співпрацю у сфері атомних підводних човнів, Індія дедалі більше використовує американські технології, а Тайвань подає запити на озброєння на мільярди доларів.
Європа розбудовує власну оборонну промисловість, але залишається залежною від США у розвідці, спостереженні та системах попередження про ракетний напад. Як визнав Мерц, ця залежність триватиме «ще дуже довго».
Те, що політика не може швидко зруйнувати
Альянси підтримують не лише президенти. Військові стратеги, розвідники, дипломати, торговельні переговорники, інженери та фінансисти працюють разом роками. Їхні інституційні та професійні зв’язки переживають зміну політичних циклів і тому виявляються стійкішими за публічну риторику.👇