📖 «Шахрайство»
✍🏻 Зеді Сміт
У мене є одна дуже проста порада перед цією книжкою: не очікуйте, що перед вами просто твір про грандіозну аферу. Бо ви можете чекати 450 сторінок вікторіанського детективу, де зараз викриють самозванця, а натомість отримаєте мікс, де авторка «вшила» дуже яскравими нитками теми: рабство, колоніалізм, літературу, жінок, класову нерівність, правду, пам’ять і те, як ми взагалі вирішуємо, кому вірити
В основі — цілком реальна Тічборнська справа XIX століття. Сер Роджер Тічборн зник після кораблетрощі, а через роки в Англії з’явився чоловік, який заявив, що він і є зниклий аристократ та законний спадкоємець величезного маєтку. Справа дійшла до суду й перетворилася на величезне суспільне шоу.
І пані Сміт цікавить не стільки питання «хто цей чоловік насправді?», скільки питання «чому люди так сильно хотіли йому повірити?»
Поруч із Тічборнською справою живе Елайза Туше — вдова, компаньйонка й фактично господиня дому письменника Вільяма Гаррісона Ейнсворта. І вона, власне, моя головна любов цієї книжки. Вона розумна, дещо уїдлива, спостережлива, з хорошим почуттям гумору й дуже… своєрідним поглядом на людей, який, місцями, тотожний моєму))
Елайза переконана, що стоїть на боці справедливості, виступає проти рабства, цікавиться політикою й намагається дивитися на світ більш холодно. Але Сміт поступово вибудовує їй… назву це дзеркалом… або ж видом збоку , який покаже, що можна щиро боротися за чужу свободу й одночасно залишатися людиною зі своїми класовими та расовими упередженнями. Мені це сподобалось, бо підштовхнуло покластися у своєму відношенні до однакових речей в різних ситуаціях. І авторка не робить із Елайзи святу активістку, яка завжди говорить правильні речі. Вона дозволяє їй бути суперечливою, часом неприємною і навіть лицемірною.
Другий дуже важливий персонаж — Ендрю Боґл, колишній поневолений чоловік із Ямайки, який знав родину Тічборнів і став одним із ключових свідків у справі.
І тут роман робить таіст, який може добренько перевірити ваше терпіння, і швидкість займання пʼятої точки)
Бо коли ви от тільки розібралися що-куди в цій судовій історії, фігакс, і Сміт на десятки сторінок забрає вас із Англії на Ямайку й розповідати історію Боґла, його родини, рабства та колоніального життя)
Зізнаюсь, що з одного бок — це дуже цікаво. І водночас це ж дратувало)
Бо головна проблема «Шахрайства» для мене — структура.
Тут фактично три великі історії:
— життя Елайзи та її стосунки з Ейнсвортом;
— Тічборнський процес;
— історія Боґла.
Вони пов’язані тематично й поступово починають перегукуватися, та читаються часом так, ніби авторка писала три різні книжки, але вирішила вкласти в одну)
Стрибки в часі бували різкими. Ми сидимо на суді — і фігакс, двадцять років тому. Потім вечеря у письменника. Потім інший персонаж. Потім Ямайка. Потім назад у Лондон.
Я не скажу, що це прям псувало враження, радше збивало трохи з пантелику
Потішно було спостерігати за Ейнсвортом — письменником, який колись був популярним, але поступово опиняється в тіні Діккенса. Після прочитання я ще гуглила цю тему, яка є цілком реальною)
І ось поступово назва роману розкривається ширше.
Шахрай не тільки в Тічборнському процесі.
В ньому персонаж шахраює з власною особистістю.
Літератори шахраюють із реальністю, коли перетворюють життя на красиві історії.
Люди обманюють самих себе.
Елайза намагається розібратися, де правда, при цьому сама змушена замислитися над тим, чи не привласнює вона чужу історію, коли розповідає її від свого імені.
І от це, мабуть, головна тема роману: правда існує, але люди страшенно люблять створювати навколо неї власні версії. Все як в житті, все як а житті)
Тут мушу обрізати свої думки, бо обсяг знаків. Лише додам:
мені сподобалося, що після роману реально хочеться піти читати про всі справи окремо. Таке зі мною буває нечасто.
Видавництво #книголав
