Найбільша невдача Шенгенської системи - The Atlantic
Криза в Сеуті підриває угоду, покликану сприяти «солідарності».
Влітку 1985 року представники п'яти західноєвропейських країн зустрілися на борту річкового теплохода в Шенгені, мальовничому виноробному селі в Люксембурзі, щоб відсвяткувати історичну подію — скасування контрольно-пропускних пунктів на своїх спільних кордонах. Згідно з ухваленим ними договором, який згодом увійшов в історію як Шенгенська угода, країни-підписанти прагнули досягти «солідарності між своїми народами шляхом усунення перешкод для вільного пересування». Вони створили безпрецедентну зону без кордонів, що стало відчутним втіленням принципів ліберального інтернаціоналізму, які стрімко набирали сили в той час, коли Захід уже передчував свою перемогу в Холодній війні.
Шенген мав вражаючий успіх, принаймні за певними показниками. Зона розширилася і тепер охоплює 29 країн — від Португалії до Польщі — та понад 450 мільйонів людей. Через чотири десятиліття це залишається однією з найпопулярніших європейських ініціатив серед тих, хто щодня користується її перевагами: людей, які працюють, навчаються, роблять покупки, ходять на побачення та живуть по обидва боки кордонів, маючи змогу перетнути кілька європейських держав за лічені години, навіть не зупиняючи свій автомобіль. Однак як механізм розбудови європейської солідарності Шенген зазнав краху.
Найновішим і найяскравішим доказом цього стали події цього тижня, коли близько 60 000 мігрантів з Марокко прорвалися до іспанського ексклаву Сеута, розташованого на північноафриканському узбережжі Середземного моря. Населення Сеути становить лише 83 000 осіб, і географічно вона навіть не знаходиться на європейському континенті. Але оскільки це суверенна частина Іспанії, Сеута теоретично відкриває двері 29 країнам Європи. Мігранти пливли морем або перелазили через високі паркани, щоб дістатися цієї крихітної території. Кілька десятків людей загинули під час цієї відчайдушної спроби.
Прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес різко засудив ситуацію, назвавши її «нападом» і прямим порушенням територіальної цілісності своєї країни. Він пообіцяв, що мігрантів повернуть назад; за даними Міністерства внутрішніх справ Іспанії, понад половину з них уже депортовано. Санчес поклав провину на банди контрабандистів, тоді як інші вказали на владу Марокко, яка, можливо, спровокувала або свідомо сприяла цій безпрецедентній кількості перетинів кордону Шенгенської зони, що затьмарює навіть найгірші одноденні показники часів європейської міграційної кризи 2015 року. Посол Марокко в Іспанії категорично спростував ці звинувачення.
Політичні наслідки для Санчеса, лівого політика, чия проіммігрантська позиція завжди вирізняла його в епоху відродження європейського націоналізму, були цілком передбачуваними. Нищівна критика пролунала як від внутрішньої опозиції в Мадриді, так і з-за океану, з Білого дому. Президент Трамп побачив у цьому ідеальну можливість зобразити Європу як занадто поблажливу до імміграції та здобути політичні бали для своєї партії напередодні проміжних виборів.
«Це чекає на нас через три роки, якщо до влади прийдуть не ті люди», — безапеляційно заявив Трамп в інтерв'ю телеканалу Fox News.
Однак найбільш показовою та тривожною стала реакція інших європейських столиць. Тих самих столиць, які колись урочисто взяли на себе зобов'язання щодо свободи пересування як фундаментальної основи транскордонної солідарності — невід'ємної частини спільного членства в Європейському Союзі, що також включає спільну торговельну політику та, у більшості випадків, єдину валюту.👇
