На днях вийшло інтерв’ю «омбудсмана» Дмитра Лубінця, де було багато про «злочини ТЦК» та інше кон’юнктурне блаблабла.
Тож швиденько доповню картину діяльності цього правдоруба двома сюжетами.
Перший. Лубінець призначив керівником свого Секретаріату такого собі Івана Дмитровича Вервейка, який перебуває в процесуальному статусі обвинуваченого.
Вервейко раніше він очолював Волноваське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й був притягнутий до кримінальної відповідальності за те, що оформлював на роботу фіктивних співробітників, зарплатню яких клав собі в кишеню.
І це ще питання – чи тільки собі? Чи не ділився він зі своїм нинішнім шефом уже тоді?
Бо після того, як Вервейку в 2019 році було повідомлено про підозру, він звільнився з дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області й влаштувався на роботу у Верховній Раді – помічником-консультантом Лубінця.
18 березня 2020 року Донецька обласна прокуратура направила до Волноваського районного суду Донецької області обвинувальний акт стосовно Вервейка. Але після кількох судових засідань матеріали справи були викрадені з суду.
На той час Лубінець Дмитро Валерійович був народним депутатом, обраним по округу №60 (м.Волноваха Донецької області), його брат, Лубінець Іван Валерійович, обіймав посаду голови Волноваської військово-цивільної адміністрації, а його батько, Лубінець Валерій Дмитрович, був головою Волноваської районної ради. Тож шукати вкрадену кримінальну справу треба десь у цьому трикутнику.
У наступному з метою приховати факт крадіжки матеріалів справи у Волноваському районному суді були виготовлені фальшиві документи про те, що кримінальне провадження, начебто, передано до Красногвардійського (нині – Чечелівського) районного суду м.Дніпра.
Але перевірка показала, що в Чечелівський районний суд ніколи ніякі матеріали з Волноваського районного суду не надходили. У зв’язку з цим прокуратура Донецької області зараз намагається відновити втрачені, а точніше – вкрадені матеріали кримінальної справи стосовно Вервейка.
А доки прокуратура сподівається знову відправити Вервейка на лаву підсудних, Лубінець призначив свого колишнього помічника, який перебуває в статусі обвинуваченого, керівником Секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
І, що важливо, надав йому доступ до державної таємниці та допуск до документів, які стосуються обміну полоненими.
По-друге, Лубінець розповів, як він збирає з іноземних правозахисників гроші та автомобілі – начебто, для порятунку українських дітей з зони бойових дій. Але чомусь гроші опиняються не на рахунку Секретаріату, а в кишенях Лубінця.
Так само і з автомобілями: їх пан уповноважений реєструє не на Секретаріат уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а на приватну контору, яку відкрив Олександр Якименко, бухгалтер профспілкової організації працівників Секретаріату.
Відомо про 11 автомобілів, які Секретаріату уповноваженого передали міжнародні правозахисні організації, у тому числі фонд, очолюваний відомою правозахисницею Маріам Ламберт, і які Лубінець оформив на цю кишенькову ГОшку.
Ось, наприклад, розписка, яку Якименко від імені Лубінця видав Маріам Ламберт, отримавши 18 тисяч євро готівкою. Ці гроші Маріам передала Якименку на прохання Лубінця, який запевняв, що кошти терміново потрібні для порятунку дітей.
На другому скані – лист від Секретаріату уповноваженого на ім’я Маріам з подякою за гроші. Але хоча за цим фактом НАБУ зареєструвало кримінальне провадження, Лубінець досі не розповів, куди він дів отримані 18 тисяч євро.
18 тисяч євро – це, звісно, не якесь казкове багатство. Але вони вкрадені саме у нещасних дітей – і це індикатор того, що країну, поки її народ воює, захопили мерзотники з мерзотників.
Текст Ігор Луценко.
Корчинський | Patreon | Мерч | Збір | Поставити питання
