Враховуючи, що сьогодні День Незалежності, мені хочеться дещо сказати. Останнім часом зʼявилося дуже багато зальотних людей, які всюди виписують, що українці, які виступали на The International в сербських (російських) командах — це нормально.
Що ж, трошки історії від людини, яка пройшла цю стадію. До 2022-го року кіберспортивна спільнота існувала в приємній ілюзії «кіберспорт внєпалітікі». Грали в російських командах, робили російський контент і щиро не розуміли, як може бути інакше. Так само робив і я. У мене було безліч російських гравців/талантів і т.д., які видавалися абсолютно адекватними, які бачили весь світ і розуміють, що і як в ньому влаштовано.
Потім почалася повномасштабна війна. У мене була команда, майбутнє тренером, повна віра в моє бачення гри від керівництва, коротше все, що можна побажати. Після початку війни, коли моє рідне місто було в напівоточенні, я щиро сказав, що не можу продовжувати грати і не вважаю це нормальним. Що відверто треба було зробити після 2014-го року, але тоді ніхто не писав такі пости, як я пишу вам зараз з кіберспортивної спільноти, бо всі зручно жили в ілюзії і заробляли гроші.
Російські таланти та гравці, з якими спілкувався до війни, зручно завалили свої обличчя і чекали, умовні Нікси виписували повідомлення накшталт «нічєго нє подєлать, мі вас асвабадім і всьо будєт харашо», деякі росіяни просили передати ліки або вивести їх родичів. Хтось записував відео «Нєт Вайнє», як це робили Яторо, Міра, Ноуван.
Але це продовжувалось недовго. Через 2-4 місяці всі зручно завалили свої обличчя і продовжили робити, що і роблять завжди — грати з росіянами в російських командах.
Найсмішніша історія була, це коли одна російська команда підписала спонсора «Яндекс Єда», я зробив про це пост, що це нереальний зашквар і ЦЕО організації подзвонив мені і почав навалювати шось типу «ну нєту спонсоров, нє хотят с намі сатруднічать, панімаєш». В той момент я зрозумів яка ментальна прірва з цими людьми у мене та й у тих, хто залишився в Україні з якимись принципами.
Думаєте мені сподобалась історія, що треба зупинити всю свою карʼєру кіберспортивну та почати робити щось корисне в цьому житті? Та не дуже, я б також хотів жити спокійне життя,їздити на турніри і жалітися про погані місця в літаку. Ну але так сталося, що прийшли йобані окупанти, які не питають в яку гру ви граєте, а тіпи які продовжують грати в російських командах — фінансують цих окупантів. Подобається вам гравець з українським паспортом в російській команді ? Це ваше право, але тоді будьте чесні перед собою — вам тоді подобається і те, що він допомагає росіянам заробляти шалені гроші. Він зручний для них, їх 80-90% в стафі організації, вони повертаються на росію та платять там податки, живуть найкраще життя та звісно ж, мовчать про війну, ну бо а нашо базарить? Це бабки завадить заробляти.
Так вже сталося, що до того як долучився у військо, я не до кінця ще це відчував фізично. Але це дуже добре відчувається, коли прилітає 30 кабів по території прифронтового села протягом години. І так може бути цілими днями. Так само і відчуває будь-який українець в Україні це, коли за гроші (в тому числі сплачені російськими букмекерами, які створили ці команди і людьми в цих командах) їм прилітають шахеди або балістичні ракети.
Головне що я хотів би донести сьогодні — Незалежність виборюється щоденними діями звичайних українців. Людьми, які допомагають війську, які роблять дрони, які знаходять можливість привезти необхідні речі в зону бойових дій, допомагають знайти гроші або систематично донатять. І звісно ж, головне — це військовослужбовцями, які захищають цю країну.
Саме такими людьми треба захоплюватися. Не уйобками, які пукнули на початку повномасштабної війни «Нєт Вайнє» і продовжили грати в ру команді.
Захоплюйтесь людьми, які кожного дня здобувають Незалежність.
У мене все, вибачте за лонгрід.
