Час минає, але пам’ять знову і знову повертає до тих, хто віддав своє життя за Україну, за мирне небо та майбутнє рідної землі. Сьогодні ми згадуємо нашого Захисника — людину, яка назавжди залишиться у пам’яті громади.
Жовто-блакитний стяг, омитий кров'ю Захисника, проростає червоно-чорним болем – кольорами боротьби, гідності і нескореності.
Михайленко Володимир Анатолійович — «Байкер», народився 16 квітня 1976 року у місті Василівка Василівського району Запорізької області. Тут пройшло його дитинство, тут він навчався у школі №1, знайшов друзів, закохувався, мріяв і будував своє життя. Після школи вступив до Харківського національного аграрного університету імені В. В. Докучаєва, де здобував спеціальність «Агрономія».
Проходив строкову військову службу у Володимирі-Волинському. До початку повномасштабної війни працював в охоронній сфері.
Але за всіма цими фактами — була просто людина. Володимир любив риболовлю, природу, друзів і звичайні моменти, з яких насправді й складається життя.
У 2020 році він здійснив свою давню мрію. Придбав мотоцикл частинами, а потім власноруч зібрав його та облаштував під себе. Це дуже схоже на самого Володимира. Не чекати, поки хтось зробить за тебе. Взяти, розібратися, зробити власноруч і довести до кінця. Мабуть, саме таким його й запам’ятали ті, хто знав його близько.
31 березня 2022 року Володимир разом із родиною був змушений залишити рідну Василівку. Місто, у якому пройшло все його життя, залишилося за спиною — в окупації. Але Україну він не залишив.
07 квітня 2022 року Володимир добровольцем став на її захист. Спочатку захищав державу як доброволець, а згодом продовжив службу у лавах Збройних Сил України. Молодший сержант, номер обслуги 1-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А0536.
Для когось це — рядки у військових документах. Для нас, близьких та рідних, — ім’я людини, яка зробила свій вибір і до кінця залишилася вірною йому.
Володимир пішов на війну не тому, що не боявся. А тому, що розумів, за що саме має боротися. За родину. За своїх дітей. За можливість одного дня повернутися до вільної Василівки. За звичайне життя, яке ми часто сприймаємо як щось зрозуміле і звичайне.
Володимир загинув 02 березня 2023 року під час виконання бойового завдання внаслідок артилерійського обстрілу в районі Авдіївки Покровського району Донецької області. За словами побратимів, перед загибеллю він героїчно залишився прикривати відхід своїх людей.
Йому назавжди — 46 років.
В скорботі за Героєм залишилися дружина, двоє синів, мама, сестра, друзі, побратими. І пам’ять про людину, яка любила життя, мала свої мрії, захоплення — і коли прийшов час, віддала найдорожче, щоб це життя продовжувалося для інших.
Висловлюємо щирі співчуття від імені голови Василівської міської ради, начальника міської військової адміністрації Сергія Калімана та жителів Василівської міської територіальної громади рідним, близьким, друзям і побратимам Володимира.
Доземний уклін Захиснику! Вічна шана, пам’ять та слава Герою!