Galicia — June 2026

Властелины вселенной (Masters of the Universe, 2026) Перезапуск старой фэнтези-экранизации детских игрушек.

Где-то во вселенной есть планета Этерния, где всё прекрасно (есть даже парящие острова в духе «Аватара»). Царь этой страны (Джеймс Пьюрфой) воспитывает своего десятилетнего сына, чтобы когда-нибудь тот стал его преемником. Но маленький Адам не сильно хочет учиться биться на мечах, хоть его и учит начальник королевской охраны (Идрис Эльба). Однажды на планету вторгаются враги под предводительством некоего Селетора (голос Джареда Лето). Тогда местная колдунья дает главный волшебный меч Адаму и толкает его в космический портал. В итоге мальчик оказывается на Земле, но по дорогое теряет меч. Спустя пятнадцать лет взрослый Адам (Николас Галицин) живет обычной жизнью — работает в офисе и ходит на свидания. Правда, при этом он продолжает поиски волшебного меча (через Интернет), и когда наконец находит его, к нему является подруга с Этернии и сообщает, что они должны лететь спасать родную планету. Адаму придется вспоминать уроки битвы на мечах.

Зачем экранизировать даже не видеоигру, а серию детских фигурок, вопрос, наверное, сложный. Можно было бы сказать, что у такого кино нет шансов, но пример фильма «Барби» доказывает обратное. И всё же здесь немного другой случай. «Властелины вселенной» уже экранизировали в 80-х, и картина даже не окупила свой бюджет. Хотя там в главной роли был Дольф Лундгрен (тут он тоже появится на полминуты), и это была его первая главная роль (Иван Драго в «Рокки 4» не считается). Почему кто-то захотел повторить этот опыт — еще один сложный вопрос. Является ли нынешний фильм ремейком или перезапуском — даже не важно. Это космическое фэнтези, которое удивляет с неожиданной стороны. Это забавное и веселое зрелище. В конце концов, если весь мир тащится от франшизы про мальчика с волшебной палочкой, почему не сделать фэнтези с накачанным мужиком в набедренной повязке с мечом в руках? Задумка, как минимум, не хуже.

Главный и очевидный плюс этой картины в ее самоиронии. Здесь нет ни одной сцены, сделанной на полном серьезе. Похоже, даже сами персонажи это прекрасно понимают, поэтому ведут себя соответственно. Джаред Лето озвучивает не злодея, а скорее пародию на типичных космических злодеев. А Идрис Эльба успевает за фильм сменить несколько амплуа — строгий начальник охраны, алкоголик и романтик. Уверен, сейчас Эльба считает это одной из лучших своих ролей. Главный герой хоть и мускулистый парень с мечом, но на деле скорее неудачник. И авторы специально не дали ему его законное прозвище Хи-мэн (наверное, самое глупое имя супергероя), это слово в фильме произносится только в самом конце. В общем, всё здесь понарошку. Даже любовная линия, которая пыталась вырисовываться по ходу действия, оказывается лишь поводом для одной смешной сцены. В общем, если экранизировать детские фигурки, то только так.

Много юмора, обычный экшн, взрывы, драки, привычная компьютерная графика и отличный саундтрек (под каждую даже мини-сцену подобрана подходящая песня). Что еще нужно от фэнтези? Если даже вы (как и я) очень не любите фэнтези, от этого фильма вполне можно получить удовольствие. Нужно лишь заставить себя его включить, так как при взгляде на постер этого делать совсем не хочется.

Мой рейтинг: 6/10

«Без спойлеров»

85 лет назад - с 21 на 22 июня 1941 года, первый Еврорейх напал на нашу страну.

Великая Отечественная - краеугольный камень нашей многовековой истории.

Нас шли убивать, стирать ластиком из истории. Проводить геноцид советского народа.

Прошло много лет. Парадокс, но с одной стороны события тех лет уже давно все изучены. А все равно более мифологизированной части нашей истории найти сложно.

До сих пор в стране, победившей уже один раз фашизм, остаются те, кто «жует жвачку» штампов и бреда, вроде, «Сталин проспал», «сами сначала заключили пакт с Германией» и тд и тп.

Нынешний геополитический расклад, действительно похож на события 1939-1941. Понятно, что все исторические аналогии условны. Но! Сегодня, как никогда, все думающие люди могут понять сложность обстоятельств, в которой оказалась тогда Москва.

Уже сложно не понять, что значит «Сталин оттягивал момент начала войны». Мы тоже оттягиваем его.

Кризис в Европе в 1930-х и последующий приход к власти фашистов, стали следствием безответственной экономической политики англосаксов (кризис 1929, тарифные войны и тд). США и Англия погружали Европу в войну и решали свои проблемы.

Все понимают, насколько мерзкая и подлая страна - Англия. Она и в 1941 была такой - натравливала Еврорейх на нас, хотя и находилась с ним а конфликте. Дело Гесса ждет своего часа. Хотя историки и сейчас уже сложили картину.

Советско-финская война была прокси-войной запада против нас. Как и сейчас Украине, Финляндии помогали абсолютно все западные страны, даже, воевавшие друг с другом, Англия и Германия.

Весь - абсолютно весь запад был по сути своей враждебным. Везде были правые (фашистские правительства).

При этом шла торговля с Еврорейхом. Мы им тоже гнали сырье, нужна была валюта и технологии. Сейчас тоже продаем сырье, правда непонятно, что от них надо.

СССР был по уши в санкциях, с началом прокси-войны с Финляндией против нас действовало «моральное эмбарго» США, давшее пример остальным.

Практически все смотрели на восток, как на добычу - территорию, где можно получить ресурсы. Все потеряли страх.

Наемниками в ваффен-СС убивать русских валил весь сброд Европы: от Скандинавии до отбросов с окраин империи (были, и грузины, и прибалты и др… и русские фашисты тоже).

Укронацистов не упоминаю, тогда это были самые паршивые именно армейские подразделения («нахтигали», «галичины»). Правда, их опыт диверсионной войны после войны при поддержке запада нам нервов помотал.

Вопросов по поводу так называемого пакта Молотова-Риббентропа, кажется, теперь быть не должно. У нас сегодня пакт с США. И все уже знают, что они обманут.

Нам также предлагали делить сферы влияния. Тогда Гитлер, сегодня Трамп.

Мы до последнего - до начала июня 1941, пытались не дать себя спровоцировать на большой конфликт. Но 22 июня избежать было нельзя. Нужно было только угадать момент.

Ни в коем случае нельзя сравнивать нынешнюю Россию с СССР 1930-40 годов. СССР имел цели, иное понимание происходящего в мире, многое сделал - подготовился, хотя времени и не хватило. Была иная элита и структура общества.

Это разговор не про реинкарнацию СССР. Но мы должны учить уроки своей истории. Еще не поздно!

@alexbobrowski

Не дочекавшись підходу корпусу Ждановича, Ракоці від Хусту на Закарпатті, що належав тоді Трансильванії, пройшов через засніжені гірські перевали та отаборився біля Стрия. Звідти трансильванський князь почав слати "телеграми" галицькій шляхті із повідомленнями, що ось він такий красивий прийшов, нарешті, навести порядок і принести мир, а тому всі запрошуються до нього для присяги як новому королеві Речі Посполитої. Галичани, які бачили за останні роки козаків, татар, коронну польську армію, московитів та шведів із німцями, відписалися, що готові давати провіант трансильванцям лише б їх не чіпали і не діставали кожен раз новими "присягами". Львівська "мерія" так узагалі прямо сказала, що залишиться вірною королю Яну ІІ Казимиру. Аж тут почали ширитися звістки, що знову насувається козацьке військо.

Поляки тоді себе заспокоювали фейковими новинами, що цар Алєксєй нібито, дотримуючись Вільнюського перемир'я, погрожує покарати Хмельницького, якщо козаки атакуватимуть території, підконтрольні уряду Речі Посполитої, але насправді московити й не знали спочатку нічого про похід Ждановича. Коли черговий московський посол запитав у гетьмана, куди це йдуть козацькі полки, які зустрілися йому по дорозі, батько Хмель, що в цілому прийняв московита досить прохолодно, наплів про якусь там необхідність захисту подільських міст від "польських банд" армії Крайової. До слова, так само холодно був прийнятий і посол Карла Х Густава, який, нарешті, добрався до Чигирина. Гетьман велів передати шведському королю, що підпише союзний договір із ним лише, коли там чітко буде прописано, що захід України має належати козакам.

У середині лютого 1657 року корпус полковника Ждановича з'єднався з трансильванцями Ракоці під Самбором. Можливо, через ті суперечки з приводу належності Галичини, союзники не стали гаяти час на облогу Львова та Перемишля, а, перейшовши Сян, одразу рушили на Краків. Оскільки основні сили прихильників короля Яна ІІ Казимира тоді бодалися на півночі зі шведами, зупинити козаків із трансильванцями особливо й не було кому. Щось там спробував зробити гетьман коронний Станіслав Потоцький, але заледве втік із поля бою, після того як під ним підстрелили коня. Шведський гарнізон, що засів у краківському замку, передав стару польську столицю князю Ракоці, але й далі ніхто з магнатів і шляхти не поспішав приходити до нього "зігнути коліно". Не в останню чергу через поведінку союзницьких військ.

Що трансильванці, що наші бійці, опинившись на етнічних польських територіях, почали відриватися на повну. Антон Жданович, чи то не мав належного авторитету, чи просто сильно й не переймався дисципліною серед його війська, але мародерство тоді набуло просто промислових масштабів. Писали навіть про випадки, коли "викопували з могил мерців, шукаючи дорогоцінних речей: просівали порох зотлілих трупів, шукаючи перлин". Між тим, Карл Х Густав, дізнавшись, про відмову Хмельницького укладати союз без вирішення "галицького питання" та про те, що замість подальшого ведення військових операцій проти армії Яна ІІ Казимира, козаки з Ракоці більше переймаються тим як пошвидше відправити вози з награбованим додому, вирішує прибути власною персоною, щоб взяти ситуацію в свої руки. Далі буде...

#Епізод 194. Перша ідея поділу Речі Посполитої та полковник Жданович

Новини про укладений між поляками та московитами договорняк, а особливо про відверте ігнорування посланців Богдана Хмельницького під час перемовин у Вільнюсі, вкрай обурили нашого гетьмана та козацьку верхівку – старшину. Утім, насправді, остаточної мирної угоди сторони тоді так і не досягли. Питання вибору царя Алєксєя Романова на польський престол, а також можливий "дерибан" українських та білоруських земель було відкладено до наступного сейму Речі Посполитої. Поки ж новоявленні союзнички домовилися лише про припинення вогню та спільні дії проти шведського короля Карла Х Густава. Причому цар Алєксєй оперативно направив до Хмельницького свою людину з метою дізнатися реакцію гетьмана на те, що відбулося у Вільнюсі.

Царський посланець запевняв, що московити зовсім не збиралися "кинути" гетьмана, а козаків не було допущено до перемовин нібито тільки через те, що так захотіли австрійські посередники від імператора Священної Римської імперії. І Хмельницький тоді взагалі навіть не подав вигляду ніби його ця "Вільнюська зрада" якось там особливо зачепила. Він лише єхидно зауважив, що легко міг би сам без усяких договорів та виборів посадити Алєксєя на царство у Варшаві, а генеральний писар Іван Виговський укотре повторив тезу, що полякам вірити не можна, і краще б цар натомість помирився зі шведами. Але говорити то вони могли, що завгодно, однак їхні дії свідчили зовсім про інше. Ще до завершення перемовин у Вільнюсі гетьман із Виговським склали присягу на вірність новому союзнику... Трансильванії.

Сподіваюся, ви ще не забули як на початковому етапі свого повстання Хмельницький пропонував трансильванському князю Дєрдю ІІ (тобто Юрію, якщо по-нашому) Ракоці, який мріяв про польську корону, атакувати Річ Посполиту зі сторони Закарпаття. Проте, Ракоці тоді щось дуже довго м'явся, слушну нагоду було згаяно, а потім між козаками й трансильванцями взагалі пробігла чорна кішка через втручання Хмельницького та його сина Тимоша в молдавські справи. Шведський Потоп відкрив нове вікно можливостей, особливо, коли король Карл Х Густав після серії військових невдач усвідомив, що самотужки йому не впоратися, а тому запропонував, як Ракоці, так і нашому гетьману прийняти участь у захопливій грі під назвою "поділити Річ Посполиту".

Але внаслідок постійних бойових дій комунікувати в цьому "любовному трикутнику" було дуже не просто. Посол гетьмана, не маючи безпечної дороги назад в Україну, надовго застряг у шведському таборі, тож союзний договір між Військом Запорозьким і Трансильванією оформився набагато швидше. Дєрдь ІІ Ракоці зобов'язувався зі своєю армією перейти Карпати, у Галичині до нього мало би приєднатися козацьке військо, і звідти союзники планували з боями рушити далі на з'єднання зі шведами Карла Х. Після перемоги над військами короля Яна ІІ Казимира, грубо кажучи, північна частина Речі Посполитої мала би відійти шведам, південь із Краковом включно – трансильванцям, доля ж українських земель була ще під питанням, бо тут сторони мали кардинально протилежне бачення.

Карл X був готовий віддати Ракоці галицькі землі зі Львовом, Белзом та Перемишлем, а ще захід нашого Поділля. Богдан Хмельницький, який мав би стати "дідичним князем" (тобто з правом передавати свої володіння у спадок нащадкам), натомість вимагав щоб уся "Червона Русь по Віслу” відійшла Війську Запорозькому. А трансильванський князь, який уже подумки приміряв на себе польську корону, так узагалі розкатав губу на всю Україну, вбачаючи у гетьмані просто свого майбутнього васала. Такі роздуті апетити Ракоці призвели до того, що частина козацької старшини відмовилася присягати на вірність новому союзу, тож територіальні суперечки відклали на потім, і на початку 1657 року двадцятитисячне козацьке військо під орудою київського полковника Антона Ждановича все ж таки вирушило на захід.

ЭПИЛЕПТОИДНЫЙ ТИП ХАРАКТЕРА

Эпилептоиды это сочетание фаллического нарциссизма и обессивно-компульсивности. Тоесть, мало того, что человек смел, склонен к гневным вспышкам и требует к себе безусловного уважения, так ещё и крайне старательный, ответственный и склонный к контролю.

Получается крайне тяжёлый персонаж, которого вы все знаете, потому что это типаж типичного российского начальника, эдакий всемогущий директор самодур.

Этим типом характера обладал отец Вильгельма Райха.

Леон Райх, был властным, ревнивым и вспыльчивым галицийским фермером. Его жена, красавица Цецилия, была полностью подчинена мужу и очень страдала от его крутого нрава. Патриарх правил семьёй железной рукой, не чураясь насилия. И постоянно копил. Всё члены семьи тяжело работали.

Когда мать Райха, несмотря на тотальный контроль, влюбилась в школьного учителя и они стали обмениваться записками, четырнадцатилетний Вильгельм всё рассказал отцу. Обстановка в доме стала невыносимой и Цецилия, которую, кстати, сын очень любил, покончила с собой.

После этого Лион Райх сильно упал духом и прожил всего три года, умерев от болезни бедняков того времени - туберкулёза. Ненадолго его пережил старший сын и брат Райха.

Объясню тем, кто не понял.

Вильгельм Райх потерял всю свою семью, в 17 лет став сиротой, фактически из-за тяжёлого нрава одного человека, своего отца. Будь тот немного помягче, найди в своём сердце немного эмпатии, возможно, беда обошла бы их стороной. Во всяком случае они все прожили бы свои жизни гораздо счастливее.

Но мягкость это не про эпилептоидов. Грубая авторитарность, свойственна этим мужчинам, особенно когда их дела идут не лучшим образом. Они крайне раздражительны и непрерывно изливают свой гнев на людей рядом с собой. Метафорически, можно сказать, их чайник всё время кипит.

Как пример совершенно типичный для нашей армии генерал-полковник Дворников(фото 1-6). Ведь сразу по лицу понятно, что это какой-то директор? Эпилептоиды директорствуют всегда - в семье, на работе, в любовных отношениях. А на 7 фото - пример того, как он общается с теми, кого считает ниже.

👉 Большой курс визуальной диагностики на сайте analiz-haraktera.ru 👉 В 2 раза больше постов в нашей группе вк

Минулого тижня український заклад Willa Biala у Варшаві отримав рекомендацію від Guide Michelin. ❤️ Я неймовірно цьому радію та пишаюсь, і ця радість для мене не просто абстрактна, а дуже особиста, бо саме цей заклад я щиро обожнюю. Тож, користуючись нагодою, розказую вам про заклади з українським корінням, які за останні роки мали згадки в Guide Michellin та про українські вина, які там представлені.

📍Willa Biała (Варшава) Ресторан сучасної кухні, створений українськими власниками. Його концепція базується на гастрономічній спадщині історичної Галичини, де переплітаються польські, українські, єврейські, угорські та австрійські кулінарні традиції. Цей ресторан розташований у неокласичній віллі, побудованій у 1930-х роках архітектором для своєї родини, а дружина архітектора була родом з Галичини. Саме цей історичний нюанс сьогодні продовжує наче надихати творців в ресторані. Willa Biała працює з українськими винами, в меню нема винної карти, але наживо був помічений Колоніст.

📍Anelya (Чикаго) Ресторан названий на честь бабусі засновника Johnny Clark — Анелі Охатчинської, яка народилася у 1924 році в Харкові. Вона пережила Голодомор, примусові роботи в нацистській Німеччині та емігрувала до США. Johnny відкрив його як данину пам’яті бабусі. Плитка в інтер’єрі скопійована з підлоги будинку Анелі в Харкові. Це дуже мило.

🇺🇦Українські вина в Anelya:

• ArtWine (Бахмут) — White Brut, Ruby Brut, Ruby Demi Sec • Beykush Winery — Artania, Telti Kuruk • Stakhovsky Wines — OW Cabernet, ACE Traminer • Villa Tinta — Odessa Black, Sukholimansky

📍SINO (Notting Hill, Лондон) Це ресторан сучасної української кухні в лондонському районі Ноттінг-Гілл, який переосмислює традиційні українські смаки через сучасні гастрономічні техніки та авторський підхід. Назва походить від українського слова «сіно», а концепція побудована навколо зв'язку з природою, пам'яттю та українською культурою.

🇺🇦Українські вина в SINO:

• Kolonist, Bisser Brut White • Beykush Winery — Telti-Kuruk,Riesling, Rkatsiteli (включаючи dry orange), Artania • Biologist — Sukholimanskiy white, Aligote, Odesa Black

📍Tatar Bunar (Shoreditch, Лондон) Це сучасний ресторан української кухні в Лондоні, який через їжу, дизайн і вино розповідає історію півдня України, а саме Бессарабії. Названий на честь міста Татарбунари на Одещині, звідки родом співзасновник закладу.

🇺🇦Українські вина в Tatar Bunar:

• Beykush Winery — Artania, Arbina, Rkatsiteli Amphora, Riesling Amphora, Lerici, Kara Kermen • Stakhovsky — Traminer

• Chizay Late Harvest • Biologist Orange Blend • Kolonist -Bisser • Riesling, Cabernet Merlot • Villa Tinta Irsai Oliver, Odesa Black • Grande Valle Saperavi

❤️Кожна з цих історій це не лише про їжу чи вино, а про людей, які створюють український продукт світового рівня. Пишаємося нашими шефами, рестораторами та виноробами. Слава Україні ❤️