Балтія під загрозою: чи готує Путін нову війну в Європі? - Slate
Російська загроза для країн Балтії зростає, а Кремль продовжує ставити під сумнів їхню безпеку й незалежність. Які сценарії нового конфлікту можливі?
Тарту (Естонія).
Дорога від Таллінна, столиці Естонії, до Тарту, другого за величиною міста країни, перетинає цю невелику балтійську державу по діагоналі, прямуючи в бік Росії. Подолавши 180 кілометрів, ми в'їжджаємо в передмістя. Тут, на відміну від прикордонної Нарви, ви не побачите жодних написів російською мовою.
Це місто відіграє ключову роль в історії Естонії, перебуваючи на перехресті німецького та російського впливів, на тонкій межі між Західною Європою та колишньою Російською імперією. Як головний інтелектуальний центр країни (завдяки своєму славетному університету, заснованому ще в XVII столітті) та колишнє місто Ганзейської унії, Тарту колись постачало сіль, хутро та деревину до російських ганзейських представництв у Пскові та Новгороді. Товари транспортували спочатку річковими шляхами, а потім — через Чудсько-Псковське озеро (озеро Пейпус), довжина якого сягає 150 кілометрів, максимальна ширина — 50 кілометрів, а в найвужчому місці воно звужується до 2 кілометрів.
Саме цій водойм утворює східний кордон Естонії з Росією. 9 липня, вперше з моменту відновлення незалежності у 1991 році, російська армія провела тут військові навчання з бойовими стрільбами, навіть не попередивши естонську владу. Найімовірніше, ці маневри були відпрацюванням тактики боротьби з морськими дронами. Цей інцидент, який майже не висвітлювався в західноєвропейській пресі, став для балтійських народів черговим моторошним нагадуванням про те, що над їхніми країнами й досі нависає російський «дамоклів меч».
Складні відносини СРСР з балтійськими народами
Хоча Еммануель Тодд ще у 1976 році (у своїй книзі «Остаточне падіння») передбачав крах СРСР через його неефективну економічну модель, а Елен Каррер д'Анкосс у 1978 році (у праці «Розколота імперія») пророкувала його розпад через демографічний вибух у республіках із мусульманською більшістю, насправді хрест на радянському проєкті поставили ані іслам, ані п'ятирічки.
Цьому сприяла ціла низка ключових історичних подій, таких як зародження руху «Солідарність» у Польщі та обрання Рональда Рейгана президентом США. Проте вирішальний удар завдали саме три балтійські нації. Усе почалося з феномену «Балтійського шляху», який ніколи б не став реальністю без горбачовської Перебудови.
23 серпня 1989 року, у день п'ятдесятих роковин підписання пакту Молотова-Ріббентропа (який і призвів до окупації країн Балтії Червоною армією), 2 мільйони людей утворили безпрецедентний живий ланцюг, що з'єднав Вільнюс, Ригу та Таллінн. За кілька місяців потому Литва скасувала монополію однопартійної системи. Після тріумфу національного руху «Саюдіс» ця невелика республіка проголосила свою незалежність; ще за кілька тижнів Естонія та Латвія також оголосили про початок перехідного періоду до відновлення державного суверенітету.
Наслідком цього стали жорстка економічна блокада, криваве втручання радянських спецпризначенців у Вільнюсі та Ризі, і, як логічний ланцюжок, — три референдуми щодо суверенітету, проведені в період з лютого по березень 1991 року. За принципом доміно це призвело до спроби державного перевороту проти Горбачова 19 серпня 1991 року (ДКНС), до опору під проводом Бориса Єльцина і, зрештою, до остаточного розпаду СРСР.
Чому ж саме балтійські народи, а не економіка (як вважав Тодд) чи мусульманські республіки (за версією Каррер д'Анкосс), стали рушійною силою цього краху? Відповідь криється в одному: національна самосвідомість та історична пам'ять. Радянська економіка могла б стагнувати ще дуже довго, адже росіяни не помирали з голоду. Мусульманські республіки отримували найбільші субсидії в Радянському Союзі, а їхні еліти були абсолютно підконтрольні Москві.👇
