У 1930 році іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет опублікував книгу «Бунт мас», яка й досі здається лякаюче пророчою. Це геніальний трактат, що описує культурну кризу Європи, пов’язану зі зміною ролі мас у суспільстві. Його головною мішенню були не бідняки чи робітничий клас, а новий тип людини, якого він назвав «масовою людиною».
У «Бунті мас» Ортега-і-Гассет дає визначення поняттю «маса»: «Маса — це всякий і кожен, хто ні в добрі, ні в злі не міряє себе особливою міркою, а відчуває себе таким, як усі, і не тільки не пригнічений, але й задоволений власною невідмінністю». «Маса — це ті, хто пливе за течією і позбавлений орієнтирів. Тому масова людина не творить, навіть якщо її можливості та сили величезні».
«Масова людина», як стверджував Ортега, визначається не доходом, а ставленням до життя. Це звичайна людина, повністю задоволена собою, яка не вимагає від свого характеру чи інтелекту нічого вищого і водночас наполягає, щоб її посередність вважалася правом. Вона не схиляється перед досконалістю, компетентністю чи вищими стандартами. Вона дивиться на них із підозрою або образою. Те, що попередні епохи вважали привілеєм небагатьох — політичний вплив, культурний авторитет, право формувати суспільство, — «масова людина» тепер вимагає як належне, не докладаючи жодних зусиль, щоб піднятися вище середнього рівня.
Ортега вважав, що такий тип людини був породжений самим успіхом сучасної цивілізації. Підвищення рівня життя, загальна освіта та ліберальні інститути дали звичайним людям безпрецедентну владу й комфорт. Але вони не породили відповідного почуття відповідальності чи смирення перед вищими досягненнями. У результаті виник бунт: «масова людина» відмовлялася визнавати авторитет вищого знання, культури чи характеру. Вона вимагала, щоб усе було опущено до її рівня. Вона прагне бачити посередність і сірість стандартом.
Небезпека, як попереджав Ортега, полягала в тому, що цивілізація не може вижити, якщо її центральні актори більше не поважають стандарти, які зробили її можливою. Коли середнє починає домінувати, не прагнучи ні до чого більшого, досконалість підривається, інститути занепадають, а політика перетворюється на вираження образи, а не відповідальності.
Діагноз Ортеги залишається тривожним, тому що це не скарга на бідність чи виключеність. Це попередження про самовдоволену посередність, озброєну владою, і про те, що станеться, якщо посередність отримає абсолютну владу. Фактично, це застереження про те, що в разі подібного сценарію фінал суспільства чи держави може бути катастрофічним.
За кілька років до приходу Гітлера до влади Ортега пише про те, що європейські моральні заповіді втратили силу, а інших поки що не видно, констатуючи факт і передбачаючи наслідки. Для того, щоб описати цей феномен, автор наводить як приклад таку ситуацію:
Циган прийшов на сповідь, але проникливий падре спочатку запитує, чи вчив він коли-небудь Божі заповіді. «Хотів був, — відповідає циган, — але почув, що їх начебто скасують».
Те саме, на думку Ортеги, відбувається з європейськими заповідями. Хосе Ортега-і-Гассет робить висновок, що «Європа втратила моральність, і колишню масова людина відкинула не заради нової, а для того, щоб не дотримуватися жодної». Масова людина, згідно з автором, «просто позбавлена моралі». До речі, попри те, що книга вийшла майже 100 років тому, цей висновок чудово пояснює тотальну хвилю корупції під час війни в Україні. Аморальність і безпринципність мотивують корупціонерів.
До речі, за радянської влади ця книга була заборонена і вперше опублікована в журналі «Питання філософії» лише у 1989 році. А тепер подивіться на Україну та нашу владу...
Підписатися на Книжкову жабу
