Zakarpattia — June 2026

22 червня – День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

Для українців Друга світова почалася не 22 червня 1941 року, а фактично ще в березні 1939-го – з окупації Закарпаття. Проте саме з літа 1941-го наша земля стала епіцентром найкривавішого зіткнення тоталітарних режимів. Не маючи власної держави, українці опинилися між кількох вогнів.

Водночас саме вони стояли в авангарді боротьби проти нацизму – у лавах армій держав-союзників і у власному національно-визвольному русі, який змагався за незалежність України від усіх окупантів. Наш внесок у розгром агресора був колосальний, як і втрати: та війна забрала життя від 8 до 10 мільйонів українців.

Сьогодні проти нас знову ведуть загарбницьку й варварську війну. Цього разу – рашисти. Але тепер ми маємо власну державу і своє військо, щоб захистити право на життя та свободу нашого народу. Наша скорбота сьогодні – за кожним українцем, чиє життя забрала та війна, і за кожним, хто віддав життя за незалежність України.

Ми пам’ятаємо всіх. Ми вивчили гіркі уроки історії. Вічна пам’ять жертвам війни. Слава Україні!

Криптовалюта в деклараціях українських посадовців почувається дедалі впевненіше.

2 861 декларацію з криптоактивами подали посадовці за 2025 рік — на 16% більше, ніж роком раніше. Найчастіше крипту декларують поліціянти, прокурори та військові. А найбільше таких декларацій — у Києві.

Абсолютний рекордсмен — депутат Хмельницької районної ради Олександр Кізляр. Він задекларував 100 біткоїнів. За нинішнім курсом це майже 279 млн грн. Він же очолив і рейтинг власників Ethereum — 1 000 ETH на суму майже 74 млн грн.

А найбільший запас криптодоларів USDT задекларувала голова Закарпатського апеляційного суду Ганна Фазикош — понад 1 млн USDT, або близько 46 млн грн.

Хто з посадовців зібрав найбільші криптопортфелі — у новому рейтингу.

Деталі: https://opendatabot.ua/analytics/crypto-declarations-2025

Не дочекавшись підходу корпусу Ждановича, Ракоці від Хусту на Закарпатті, що належав тоді Трансильванії, пройшов через засніжені гірські перевали та отаборився біля Стрия. Звідти трансильванський князь почав слати "телеграми" галицькій шляхті із повідомленнями, що ось він такий красивий прийшов, нарешті, навести порядок і принести мир, а тому всі запрошуються до нього для присяги як новому королеві Речі Посполитої. Галичани, які бачили за останні роки козаків, татар, коронну польську армію, московитів та шведів із німцями, відписалися, що готові давати провіант трансильванцям лише б їх не чіпали і не діставали кожен раз новими "присягами". Львівська "мерія" так узагалі прямо сказала, що залишиться вірною королю Яну ІІ Казимиру. Аж тут почали ширитися звістки, що знову насувається козацьке військо.

Поляки тоді себе заспокоювали фейковими новинами, що цар Алєксєй нібито, дотримуючись Вільнюського перемир'я, погрожує покарати Хмельницького, якщо козаки атакуватимуть території, підконтрольні уряду Речі Посполитої, але насправді московити й не знали спочатку нічого про похід Ждановича. Коли черговий московський посол запитав у гетьмана, куди це йдуть козацькі полки, які зустрілися йому по дорозі, батько Хмель, що в цілому прийняв московита досить прохолодно, наплів про якусь там необхідність захисту подільських міст від "польських банд" армії Крайової. До слова, так само холодно був прийнятий і посол Карла Х Густава, який, нарешті, добрався до Чигирина. Гетьман велів передати шведському королю, що підпише союзний договір із ним лише, коли там чітко буде прописано, що захід України має належати козакам.

У середині лютого 1657 року корпус полковника Ждановича з'єднався з трансильванцями Ракоці під Самбором. Можливо, через ті суперечки з приводу належності Галичини, союзники не стали гаяти час на облогу Львова та Перемишля, а, перейшовши Сян, одразу рушили на Краків. Оскільки основні сили прихильників короля Яна ІІ Казимира тоді бодалися на півночі зі шведами, зупинити козаків із трансильванцями особливо й не було кому. Щось там спробував зробити гетьман коронний Станіслав Потоцький, але заледве втік із поля бою, після того як під ним підстрелили коня. Шведський гарнізон, що засів у краківському замку, передав стару польську столицю князю Ракоці, але й далі ніхто з магнатів і шляхти не поспішав приходити до нього "зігнути коліно". Не в останню чергу через поведінку союзницьких військ.

Що трансильванці, що наші бійці, опинившись на етнічних польських територіях, почали відриватися на повну. Антон Жданович, чи то не мав належного авторитету, чи просто сильно й не переймався дисципліною серед його війська, але мародерство тоді набуло просто промислових масштабів. Писали навіть про випадки, коли "викопували з могил мерців, шукаючи дорогоцінних речей: просівали порох зотлілих трупів, шукаючи перлин". Між тим, Карл Х Густав, дізнавшись, про відмову Хмельницького укладати союз без вирішення "галицького питання" та про те, що замість подальшого ведення військових операцій проти армії Яна ІІ Казимира, козаки з Ракоці більше переймаються тим як пошвидше відправити вози з награбованим додому, вирішує прибути власною персоною, щоб взяти ситуацію в свої руки. Далі буде...

#Епізод 194. Перша ідея поділу Речі Посполитої та полковник Жданович

Новини про укладений між поляками та московитами договорняк, а особливо про відверте ігнорування посланців Богдана Хмельницького під час перемовин у Вільнюсі, вкрай обурили нашого гетьмана та козацьку верхівку – старшину. Утім, насправді, остаточної мирної угоди сторони тоді так і не досягли. Питання вибору царя Алєксєя Романова на польський престол, а також можливий "дерибан" українських та білоруських земель було відкладено до наступного сейму Речі Посполитої. Поки ж новоявленні союзнички домовилися лише про припинення вогню та спільні дії проти шведського короля Карла Х Густава. Причому цар Алєксєй оперативно направив до Хмельницького свою людину з метою дізнатися реакцію гетьмана на те, що відбулося у Вільнюсі.

Царський посланець запевняв, що московити зовсім не збиралися "кинути" гетьмана, а козаків не було допущено до перемовин нібито тільки через те, що так захотіли австрійські посередники від імператора Священної Римської імперії. І Хмельницький тоді взагалі навіть не подав вигляду ніби його ця "Вільнюська зрада" якось там особливо зачепила. Він лише єхидно зауважив, що легко міг би сам без усяких договорів та виборів посадити Алєксєя на царство у Варшаві, а генеральний писар Іван Виговський укотре повторив тезу, що полякам вірити не можна, і краще б цар натомість помирився зі шведами. Але говорити то вони могли, що завгодно, однак їхні дії свідчили зовсім про інше. Ще до завершення перемовин у Вільнюсі гетьман із Виговським склали присягу на вірність новому союзнику... Трансильванії.

Сподіваюся, ви ще не забули як на початковому етапі свого повстання Хмельницький пропонував трансильванському князю Дєрдю ІІ (тобто Юрію, якщо по-нашому) Ракоці, який мріяв про польську корону, атакувати Річ Посполиту зі сторони Закарпаття. Проте, Ракоці тоді щось дуже довго м'явся, слушну нагоду було згаяно, а потім між козаками й трансильванцями взагалі пробігла чорна кішка через втручання Хмельницького та його сина Тимоша в молдавські справи. Шведський Потоп відкрив нове вікно можливостей, особливо, коли король Карл Х Густав після серії військових невдач усвідомив, що самотужки йому не впоратися, а тому запропонував, як Ракоці, так і нашому гетьману прийняти участь у захопливій грі під назвою "поділити Річ Посполиту".

Але внаслідок постійних бойових дій комунікувати в цьому "любовному трикутнику" було дуже не просто. Посол гетьмана, не маючи безпечної дороги назад в Україну, надовго застряг у шведському таборі, тож союзний договір між Військом Запорозьким і Трансильванією оформився набагато швидше. Дєрдь ІІ Ракоці зобов'язувався зі своєю армією перейти Карпати, у Галичині до нього мало би приєднатися козацьке військо, і звідти союзники планували з боями рушити далі на з'єднання зі шведами Карла Х. Після перемоги над військами короля Яна ІІ Казимира, грубо кажучи, північна частина Речі Посполитої мала би відійти шведам, південь із Краковом включно – трансильванцям, доля ж українських земель була ще під питанням, бо тут сторони мали кардинально протилежне бачення.

Карл X був готовий віддати Ракоці галицькі землі зі Львовом, Белзом та Перемишлем, а ще захід нашого Поділля. Богдан Хмельницький, який мав би стати "дідичним князем" (тобто з правом передавати свої володіння у спадок нащадкам), натомість вимагав щоб уся "Червона Русь по Віслу” відійшла Війську Запорозькому. А трансильванський князь, який уже подумки приміряв на себе польську корону, так узагалі розкатав губу на всю Україну, вбачаючи у гетьмані просто свого майбутнього васала. Такі роздуті апетити Ракоці призвели до того, що частина козацької старшини відмовилася присягати на вірність новому союзу, тож територіальні суперечки відклали на потім, і на початку 1657 року двадцятитисячне козацьке військо під орудою київського полковника Антона Ждановича все ж таки вирушило на захід.

🌱 FAO Ukraine та European Union in Ukraine продовжують підтримувати малих агровиробників в Україні через гранти на розвиток господарств. Прийом заявок на 4-й грантовий цикл програми продовжено до 21 червня 2026 року.

Ганна Антонюк, керівниця проєкту та голова офісу ФАО у Львові, розповіла про можливості програми під час форуму, присвяченого експорту ягідного та горіхового секторів.

🍓 Програма відкрита для виробників, які працюють у напрямах ягідництва, овочівництва, аквакультури, виробництва та переробки молока, виноробства, виробництва меду, гуцульських сирів і недеревних продуктів лісу. Участь можуть взяти заявники з Волинської, Дніпропетровської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей.

💵 Підтримка доступна у двох категоріях: до 440 500 грн – для особистих селянських господарств і фізичних осіб; до 1 101 250 грн – для мікро- та малих агровиробників, кооперативів і асоціацій виробників.

Гранти можна спрямувати на майбутні інвестиції: техніку, обладнання, зелені технології, переробку, зберігання, сертифікацію, підвищення якості та безпечності продукції.

📝 Заявки приймаються через Державний аграрний реєстр.