Російський безпілотник серед білого дня влучає у будівлю СБУ у центрі Києва.
Зеленський доручив силовикам дати чи то симетричну, чи то асиметричну відповідь, я вже заплуталася.
У нас на навчанні сьогодні не було двох студенток. Дівчата сказали, що їдуть додому, у них нерви не витримують того, що відбувається у Києві.
Не скажу, що у нас, киян, нерви міцніші. Теж не подобається, і я так думаю, що ближче до морозів місто відчутно спорожніє.
У малого у школі старші класи відправили на дистанційну, а для молодших поставили парти в укритті, тобто є надія на проведення уроків.
Серед знайомих тільки й розмов, що про будинки у селі. Мені здається, купили і орендували навіть ті, хто село до того бачив лише на пачці масла у вигляді картинки. Тепер всі будуються, а той дядько, який вікна вставляє по району, скоро зможе купити собі кадилак.
Я намагаюся зосередитися на найближчих прикладних задачах. От у Хмельницький хотіла поїхати. Тобто досі хочу, у мене там завтра презентація. Але потяг уже запізнюється на три години.
Картоплю треба нарешті викопати. Двері у погріб доробити.
Яке щастя, що я давно викинула телевізор і можу не дивитися вгору, тобто не бачити нашого президента.
Моя думка про його правління лишається незмінною усі ці роки, ось те що ми маємо зараз - прямий наслідок його зусиль. Коли хтось намагається сперечатися і шукає якісь перемоги і здобутки Зе, мені просто смішно.
Одного дня Зеленський просто не повернеться із закордонного вояжу. Напише відосік і зникне з радарів, як свого часу Янукович зник.
Розгрібати це все доведеться людям, які доживуть до цього моменту і залишаться в Україні.