🕵️♂️ЧАСТИНА 3
Тобто вже щонайменше за двома договорами на загальну суму 783,94 млн гривень технічні специфікації переписували після підписання, залишаючи погоджену раніше вартість незмінною.
І ось тут виникає просте питання: що саме порівнювало державне підприємство, коли збирало комерційні пропозиції?
Як можна було за кілька годин або одну добу отримати зіставні пропозиції від ринку, якщо остаточну конфігурацію обладнання визначали ще протягом майже трьох місяців після підписання договорів?
На що саме постачальники мали давати ціну 22 січня: на первинну комплектацію, на варіанти після березневих змін чи на фінальні специфікації, затверджені у квітні?
І чому заміна трансформаторів, генераторів, комутаційного обладнання, контролерів, вимикачів та шасі жодним чином не вплинула на вартість?
Усі компоненти випадково мали абсолютно однакову ціну? Чи понад 52 млн за установку спочатку визначили настільки вільно, що всередині цієї суми потім можна було міняти комплектацію без жодного перерахунку?
Особливо цікаво це виглядає у світлі новини Агентства від 8 лютого. Через два дні після підписання договорів і ще до їх оприлюднення в Prozorro Агентство вже повідомляло, що обладнання «придбано», генератори великої потужності законтрактовано, а перші з них уже прибули до Києва.
Новина не дозволяє довести, що до Києва на той момент прибули саме ці п’ять або десять дизельних установок. Але на рівні публічної комунікації закупівлю вже подавали як здійснену та таку, постачання за якою почалося.
А через два з половиною місяці технічні характеристики частини цього обладнання все ще «уточнювали» додатковими угодами.
Тому тут можливі лише кілька варіантів.
Або спочатку купили конкретне наявне обладнання, а потім під його фактичну комплектацію переписували договори.
Або постачальник після підписання замінював окремі компоненти.
Або первинні специфікації були складені настільки приблизно, що на їхній підставі вже обрали постачальника та зафіксували ціну, а точний предмет закупівлі визначали пізніше.
Кожен із цих варіантів потребує пояснення. Особливо за закупівлею на понад півтора мільярда гривень без відкритого конкурсу.
Зрозуміло, що наші професійні антикори дивилися не туди. «Наші гроші» Ніколова винесли в заголовок, що Агентство купило генератори «по нормальних цінах». Тільки от обґрунтувати цю нормальність у самому тексті не змогли.
Навпаки, наведені ними ж цифри показують, що дизельні установки Агентства коштували близько 673 тисяч доларів за мегават. Для порівняння, установки для «Київводоканалу» коштували 399–412 тисяч доларів за мегават, а для запорізького «Водоканалу» — 423–450 тисяч.
Так, у них могли відрізнятися напруга, шасі та комплектність. Але саме для того й потрібне нормальне порівняння компонентів, а не заголовок про «нормальні ціни». Власні цифри видання показують, що нинішня закупівля суттєво дорожча за наведені аналоги.
Щоб урятувати висновок, далі починаються вільні припущення. До вартості мобільних установок Dalgakiran, які рятувальники купували наприкінці 2022 року без ПДВ, автори просто уявно додають 20% і повідомляють, що «з урахуванням податку» вони нібито були б трохи дорожчими за генератори Агентства.
Тільки от відсутність ПДВ у закупівлях 2022 року була не випадковістю і не арифметичною помилкою, яку журналіст може виправити в калькуляторі.
З 11 листопада 2022 року електрогенераторні установки були включені урядом до переліку товарів, операції з ввезення та постачання яких на території України звільнялися від ПДВ. Державна податкова служба окремо роз’яснювала, що пільга застосовувалася незалежно від походження обладнання та дати його ввезення.
