Між юристами та економістами величезна прірва. Вони вважають нас їбланами, які дивляться на будь-яку проблему виключно з позиції конкретного клієнта, а ми дивимося на них як на їбланів, які занадто багато пиздять замість піти попрацювати. Подивімося на себе зі сторони --
Торгівля як судовий процес
У коледжі теперішній торгівельний представник США Джеймісон Грір (Jamieson Greer) був мормонським місіонером (не у курсі, що іменно це значить, напевно щось типу "доброго дня, богом не цікавитеся?"). Потім вивчився на юриста в Університеті Вірджинії, зробив МБА одразу у двох паризьких університетах: Сорбонні та Сайенс По. Працював у практиці міжнародної торгівлі у Skaddden Arps та Kirkland & Ellis. Одним словом, юрист.
Якщо вам можливо колись здавалося, що тарифи, які США повводили проти усього світу з прицільністю мавпи, у руках якої опинився калаш, то пропоную подивитися на міжнародну торгівлю очима юриста. Ну, Гріровими, тобто. І нашими, відповідно.
Журналісти Нью-Йорк Таймс (тут звук і розшифровка) розібрали його нещодавнє інтервʼю, із якого більш-менш усе ясно -- мужик дивиться на торгівлю як звичайний адвокат, який представляє одну сторону спору: є клієнт (красавчик, що б там не було), є інша сторона (мразь), є сума позову, яку потрібно правдами й неправдами стягнути.
Найкраще це видно з його пасажу про Китай:
«Якщо Китай не змінить практики, які ми вважаємо шкідливими, ми повинні вживати односторонніх заходів. Інакше США доведеться змиритися з тим, що інші країни субсидують власне виробництво, накопичують торговельні профіцити й поступово забирають американську промислову базу. Америка не повинна лягати й знову приймати удар у підборіддя».
Це риторика судового процесу, гра з нульовою сумою: чужа перемога є твоєю поразкою. Якщо інша країна більше виробляє чи більше експортує, значить, Америка програє.
Економісти дивляться на торгівлю інакше: спеціалізація та взаємний обмін збільшують загальний розмір пирога, а отже всі виграють. Публічні інтелектуали та інфо-роми (не переплутайте) називають цю ситуацію win-win.
Юридично-консалтинговий спосіб мислення помітний і в тому, кого Грір обирає своїм клієнтом. Він говорить про необхідність «захистити нашу економіку, промислову базу, сільськогосподарське виробництво, заводи, ферми, родини та людей, які там працюють». Тобто у центрі його світогляду стоять виробник, фабрика і робітник біля доменної печі.
Натомість споживач у його світогляді наче як не існує. Про малий бізнес, який імпортує готові товари з Китаю і перепродає їх американцям, Грір говорить як про якихось ущербних: "ну да, тарифи можуть зашкодити такій моделі". Так само поза кадром залишаються американські компанії, що використовують імпортні комплектуючі, та їхні працівники.
Навіть слово «дешевий» у картині світу цього юридичного пана набуває негативного значення. Низька ціна виглядає не перевагою для покупця, а якимось злом, бо очевидно, що де дешевше, ніж американське, там субсидії, демпінг або якийсь інший прояв недобросовісної конкуренції.
До торговельного дефіциту він ставиться наступним чином:
«Наш торговельний дефіцит зріс на 40 відсотків… Наприкінці 2024 року він становив 1,2 трильйона доларів. Це божевілля. Для нас це надзвичайна ситуація. Ми хочемо, щоб дефіцит торгівлі товарами зменшився».
Бо у його, як юриста, розумінні є якась велика цифра завданої шкоди, є винна сторона і зрозуміла позовна вимога.
Для економіста ж торговельний дефіцит є передусім результатом бухгалтерського співвідношення між заощадженнями, інвестиціями, імпортом і рухом капіталу. Він не показує сам по собі, хто «перемагає».
Грір (юрист) бачить міжнародну торгівлю як справу, у якій він представляє американського виробника проти іноземного конкурента. Бо немає ніякої складної системи, де одночасно існують різні економічні актори із різними інтересами -- виробники, споживачі, імпортери, інвестори та працівники.
Така от різниця, якщо дуже грубо.
@gadiuk
Канал | Чят | Вакансії | #ЗбірнаDLS | Кіноклуб
