Підготуватись до політичної зими
💬 Мабуть, в левовій частці своїх дописів я намагався кодувати ідею, що оцінки через призму зради/перемоги є найбільш небезпечним психологічним явищем не тільки для суспільства в цілому, але й для кожного індивіда окремо.
Такий підхід знецінює такі явища та змісти, як виклик, тренд, динаміка, контекст, взаємозв’язки тощо, бо зрада/перемога і створені для спрощення сприйняття, що часто веде до маніпуляцій. Але політика, міжнародна політика як, власне, й життя, — не проста справа, непросте явище.
А ще такий підхід позбавляє гнучкості та стає бар’єром суспільного сприйняття, бо обговорення проблем чи викликів стає зрадою, під яку потрібно копати яму, або, навпаки, танцювати під пальмою в очікуванні манни небесної.
Все складніше
І те, про що поговоримо далі, я хочу, щоб сприймали як виклик і динаміку, а не зраду та копання домовин. Ключове правило — щоб попри зміну циклів завжди позитивний тренд був на крок попереду від менш сприятливого сценарію (відкату), щоб кожне повторення виводило все одно тою чи іншою мірою вперед.
Війна динамічна, навколишнє середовище теж, політичні кон’юнктури змінні, і за роки широкомасштабної війни вони вже пройшли декілька циклів змін.
➡️ Якщо виокремити Європу, то останні півтора року ми маємо одне з найкращих політичних середовищ (циклів), що може запропонувати Європа для України: вкрай проукраїнська Європейська Комісія, Європарламент тощо, Урсула ф-д Ляєн, Кая Каллас, Антоніо Кошта, гарні прізвища на посадах єврокомісарів, більш динамічний Мерц за Шольца в плані німецького лідерства як локомотива, шведи та фіни в НАТО, що відкрило їм шлях до більш активної підтримки України, Макрон, який має слабкі, але й сильні сторони та більш розкутий наприкінці терміну, попри шалені французькі кризи, зрештою ціла плеяда європейських лідерів, падіння Орбана, можна сюди віднести й Рютте на посаді генсека — сформували певний консенсусний тренд щодо підтримки України, набагато різкіший та сильніший за попередні етапи.
Власне, багато в чому (звісно, і завдяки самим українцям) саме характеристики цього циклу в Європі, більш позитивного і комфортного за інші, дозволили пережити прихід Трампа, просунутись в євроінтеграції й так далі.
Але попереду зміна — не критична, не фатальна, жити можна, але якщо підготуватись
🔄 Ціла низка країн — Франція, Польща, Італія, Іспанія, Естонія, Фінляндія та інші — будуть підкидати «монетку виборів» у 2027 році, переважно в другій половині року, ризики й щодо заміни Мерца більш ніж реальні. Тобто політична кон'юнктура може змінитись – і до цього потрібно бути готовими.
❓А з чого складається, власне, ця готовність?
▶️По-перше, це власне усвідомлення, що може настати період менш політично сприятливий в Європі (а може, звісно, й не настати, але краще працювати від найгіршого сценарію), а від того потрібно пропрацювати мінімізацію ризиків.
▶️ По-друге, чітко сформувати наші пріоритети та мінімізувати повʼязані з цим ризики.
Від того, що ми потребуємо від Європи, я визначаю три пріоритетні напрями⤵️
📌 Макрофін та військове фінансування. Наявність достатньої кількості ресурсів для макрофінансової стабільності та фінансування українського ВПК/армії.
До першої половини 2028 року Україна, в принципі, забезпечена фінансами.
Але є два «але»:
• щоб забезпечувати динаміку — потрібно більше ресурсів; • друге «але», враховуючи можливий новий період в ЄС, з ціллю національної безпеки України, Київ повинен мати ресурсну прогнозованість не до 2028 року, а як мінімум до 2029-30 років (дати ймовірного нового політичного циклу в ЄС).
У війні на виснаження, яка ведеться, здатність забезпечувати горизонт фінансового планування є надважливою. А з другої половини 2027 року на 2028–30 це буде важко забезпечити, тому потрібно зробити це раніше, поки комфортне середовище.
Тож від цієї потреби формуємо завдання для мінімізації ризиків — отримати ряд фінансових рішень від ЄС на 2028–30 рр. Це важливо, бо якщо програма погоджена та затверджена, то навіть прихід умовної Ле Пен не скасує вже узгоджене рішення в рамках ЄС.
📌 Євроінтеграція. До зміни політичної кон’юнктури потрібно встигнути поступово відкрити всі переговорні кластери.
Оскільки чинна політична ситуація та лідери в ЄС є найбільш прихильними до України. А від того — це найбільше сприяння, на яке ми можемо розраховувати. І якщо на внутрішньополітичні мотиви Мадяра вплине час та процес, то для забезпечення створення правильного образу в ЄС щодо української євроінтеграції, особливо на тлі доволі критичної статті FT про те, як сприймають українську євроінтеграцію в кабінетах, — важливо саме правильно додавити відкриття кластерів.
📌 Спільні оборонні проєкти. Потрібно європейські країни зациклити оборонно-комерційними співпрацями як найбільше — від державного до приватного рівнів. Тоді просто навіть новим урядам буде невигідно розривати ці співпраці: як не розірвав Бабіш комерційно вигідні Чехії співпраці, чи той же Фіцо — все одно продає/співпрацює. Тим паче це важливо на тлі тотальної війни — мати в ЄС другий тил, оскільки посилення атак на виробництва (не військові), логістику, порти тощо — матиме наслідки, які будуть накопичуватись.
Щоб цього досягти та мінімізувати ризик нового періоду, необхідно:
🔗 1. Політико-дипломатична концентрація дипломатії всіх рівнів — від міністерської до президентської — на отримання від ЄС у першій половині 2027 року вже затверджених НОВИХ фінансових рішень на 2028–30 рр. (ну і санкційних).
🔗 2. До вересня-листопада 2026 року кластер 6 (Зовнішні відносини), що відкрили у липні, має бути готовий до закриття, бо власне його й відкривали як найпростіший і такий, де найбільша відповідність України вимогам ЄС, щоб досягти «політико-пропагандистського «вау» ефекту» — відкрили і швидко закрили. Власне, він має бути політичним поштовхом, щоб боротись із тезами, висловленими в статті FT. 🔗 3. Міністерство оборони має сконцентруватись на фіналізації, реалізації нових партнерств з виробництва/обслуговування зброї, долученні до європейських програм. Робити це швидко — поки комфортне середовище, не сприймати його як «вічну даність».
⏩ Але все це важко зробити, коли замість активної зовнішньої дипломатії розгрібається внутрішній хаос, коли Рада на канікулах замість законодавчих дій щодо 6 кластеру, коли МЗС в статусі в.о., коли МО — підвішене, коли непублічна, громадська, човникова та інші дипломатії застрягли або в розгрібанні проблем всередині та мінімізації втрат, або просто застрягли у невизначеності.
У нас є до 9 місяців (до другої половини 2027 року), щоб змістити комфортну спроможність для України з першої половини 2028 на більш безпечну межу 2029/30 завдяки заздалегідь узгодженим рішенням. Втрата цього часу — це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.
У війні на тотальне виснаження наші спроможності мають бути стійкішими у часі, ніж спроможності ворога. У нас як суспільства, а переважно у влади, є 9 місяців, щоб підготуватися до політичної зими в ЄС або втратити дорогоцінні можливості.
Період, що може настати наприкінці 2027 р., НЕ буде «кінцем світу» — це просто інший за формою та змістом період, але якщо до нього не підготуватись, то може бути боляче. А у війні на виснаження болю і так вистачає.
🛑Тelegram🛑Сайт🛑Instagram 🛑Twitter🛑Мерч 🛑 Підтримати