👆Натомість для балтійських народів, ментально та географічно близьких до Європи, це була справжня гонка з часом — вони боролися за те, щоб не розчинитися у хвилях російської імміграції. Вони побоювалися, що Росія зрештою поглине їхні держави та суспільства. І коли трапилася нагода (Перебудова, що мала на меті реанімувати економіку шляхом реформ), вони вирвалися на свободу, потягнувши за собою в прірву всю радянську імперію.
Для країн Балтії Росія назавжди залишається «окупантом»
Для народів Балтії їхня незалежність, здобута в 1918 році, була перервана радянською окупацією та незаконною анексією 1940 року. Як і шведи, норвежці чи фіни, балтійці вважають себе абсолютно чужими російському світу. Естонці розмовляють фіно-угорською мовою, тоді як латвійці та литовці — балтійськими (це окрема незалежна індоєвропейська мовна гілка). Литовці сповідують католицизм, а естонці та латвійці здебільшого є лютеранами.
Хоча Рига колись була одним із головних промислових центрів СРСР, а Естонія — важливим військово-морським вузлом, а чимало вихідців із Балтії брали участь у розширенні Російської імперії (наприклад, Фердинанд фон Врангель, німецько-балтійський адмірал, був губернатором Російської Америки), вони не належать до російської культурної сфери.
Чи то в НАТО, чи то в ЄС — годі знайти більш відданих та старанних прихильників європейської або північноатлантичної ідеї. Балтійські країни ще у 2007 році (після Мюнхенської промови Путіна та подій навколо «Бронзового солдата» в Таллінні) зрозуміли, що стратегія умиротворення Росії неминуче призведе до катастрофи. Роками західноєвропейські політики вважали їх «параноїками». І глибоко помилялися.
Для Кремля країни Балтії не є справжніми державами
По той бік кордону сприйняття кардинально інше. Російські меншини, так звані «співвітчизники за кордоном», за версією Кремля, зазнають там утисків через політику культурного гноблення. Історично ці невеликі держави розглядаються як російський форпост на Балтиці. Простіше кажучи, для Росії це не справжні країни. А їхня інтеграція до НАТО та ЄС — це обурливе непорозуміння, яке має бути виправлене.
Чи то Сергій Лавров (з його висловом про «гарячих естонських хлопців»), чи президент Путін («Петро Перший не завойовував ці землі, він їх повертав...»), чи Дмитро Медведєв («Кого взагалі хвилюють країни Балтії? Це лише невеликі російські провінції, що тимчасово відкололися...») — російські лідери регулярно вдаються до подібних випадів. Вони не мають для них такого ж культурного значення, як «Малоросія» (Україна) чи «Біла Русь» (Білорусь). Для Кремля це просто території, які потрібно повернути під свій контроль.
Інтеграція до НАТО та ЄС докорінно змінила російське сприйняття безпеки
Для Москви це означає втрату значної частини контролю над Балтійським регіоном. Після вступу Швеції та Фінляндії до НАТО Росія опинилася в оточенні країн Альянсу майже по всьому узбережжю Балтійського моря. Фактично її основними опорними пунктами тут залишилися Санкт-Петербург і Калінінград, причому Калінінград відділений від решти Росії територіями країн НАТО. У разі великого конфлікту цей російський анклав може виявитися особливо вразливим.
На тлі погіршення ситуації для Москви на українському фронті та серйозних проблем у російській економіці — високої інфляції, захмарних відсоткових ставок, скорочення резервів суверенного фонду та нестачі робочої сили через воєнну економіку — Путін може спробувати розширити війну, відкривши новий фронт у Балтії.
Попри посилену присутність НАТО з 2014 року (в рамках програми Enhanced Forward Presence: три багатонаціональні тактичні батальйони розміщені в Тапі в Естонії, Адажі в Латвії та Руклі в Литві), Балтійський регіон залишається найслабшою ланкою Альянсу перед лицем можливого російського наступу. Окрім сил НАТО (4 000 військовослужбовців), країни Балтії здатні виставити від 40 000 до 45 000 солдатів. Натомість, за даними естонської та скандинавської розвідок, росіяни незабаром матимуть 115 000 військових, зосереджених поблизу кордону.
Три потенційні цілі Кремля
Нарва — Пейпус (Східна Естонія): перевірка на міцність👇