Як змусити дитину їсти овочі? 😅
У фільмі «Людина-павук 2», є сцена де діти питають у Пітера Паркера, як стати таким же крутим супергероєм? Його відповідь була простою: «Тренування, відпочинок і... їжте зелені овочі». Ех, якби ж наші діти вірили Спайдермену на слово! 😅
Давайте чесно: більшість дітей залишає овочі на тарілці. І що робимо ми, мами? Дістаємо кілька безвідмовних способів:
Маніпуляції та шантаж: «Поки не з’їси моркву — ніякого планшету!».
Обіцянка хабаря: «З’їж огірок — отримаєш цукерку».
Режим “головне запхати” 😂 Дитина дивиться мультик — а ми тим часом ложечку кабачка… ще одну… ще одну…
Обман: Так замаскувати овоч, щоб дитина навіть не здогадалась, що вона його їсть.
Працює? Одноразово — так. Але чи хочу я так? Ні.
Не тому, що я якась надзвичайно правильна мама і мої діти з пелюшок просили броколі на перекус 😅 Навпаки.
Мої діти овочі дуже навіть не завжди любили. Та й якщо вже зовсім чесно — я сама в дитинстві не була великим фанатом овочів.
У нас узагалі не було культури: «овочі мають бути щодня і в кожному прийомі їжі».Вони просто мали свій сезон.
Восени й узимку — квашена капуста, солоні огірки, помідори, різна консервація.
А свіжий огірок на Новий рік — це взагалі окрема подія 😂 Його аромат стояв на всю хату й, мені здається, міг конкурувати навіть із мандаринами.
Навесні — зелена цибулька, редиска, молода капуста.
Влітку — вже все з городу: огірки, помідори, кабачки, морква, капуста, перець.
А домашня кукурудза… 🌽 Піти на город, наламати, принести й варити вічність 😂 Але яка ж вона була смачна.
Буряк у моєму дитинстві взагалі існував переважно в салатах.
І, якщо чесно, я значно більше любила всі ці квашені, мариновані й салатні історії, ніж просто овоч шматочками на тарілці.
І ось тепер дивлюсь на своїх дітей.
Старший колись із овочів погоджувався практично тільки на огірок.
Зараз йому 12. Овочі просто шматочками він досі не дуже любить. Зате салати — обожнює.
Звичайна морква?
Ні. Ні. І ще раз ні 😂
Морква по-корейськи? За два вуха не відтягнеш.
Менший син - просто відварений буряк теж не хоче. А зробити наш салат «а-ля шуба», тільки без оселедця — де є натертий буряк, картопля, морква та грецький йогурт — і все прекрасно зʼїдається.
І от тут для мене колись дуже багато стало на свої місця.
“Дитина не їсть овоч” не завжди означає, що дитина не любить цей овоч взагалі.
Іноді вона не любить:
— конкретну текстуру — конкретну подачу — конкретний спосіб приготування.
Тому моя схема дуже проста:
пропонувати → не змушувати → змінювати подачу → пробувати ще колись.
Без драматичного:
«Він НІКОЛИ не їстиме овочі!!!» 😱😂
Бо сьогодні дитина не їсть моркву. Через рік вона може їсти її в салаті. Ще через два — раптом полюбити запечену.
А може й не полюбити. І теж нічого страшного.
І так, я нормально ставлюся до овочів у випічці, якщо це реально смачно.
Печиво з батату? Чому ні. Гарбузовий кекс? Прекрасно.
Але якщо результат із серії:
«це гидота, зате дуже корисна» — ні 😂
Я не хочу будувати такі стосунки з їжею ні собі, ні дітям.
І ще одна штука, яку я постійно собі нагадую:
інколи варто почати не з дитячої тарілки, а зі своєї.
Бо діти можуть пропустити повз вуха десять наших лекцій про користь овочів. Але вони прекрасно бачать, що ми самі їмо, як ми це їмо і чи отримуємо від цього задоволення.
Тому якщо ваша дитина зараз залишає овочі на тарілці — це не вирок і точно не привід оголошувати овочеву тривогу 😂
Пропонуємо. Їмо самі. Міняємо подачу. Не тиснемо.
І даємо цьому трохи часу ❤️