🇺🇦 А ЩО ЯК ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА ППО — ВЖЕ НЕ «ЧИМ ЗБИВАТИ»?
А СКІЛЬКИ РАЗІВ МИ ЗМОЖЕМО ЦЕ ЗРОБИТИ?
Ось тут починається найцікавіше.
Ще зовсім недавно головне питання звучало приблизно так:
«Чим збивати “Шахеди”?»
Потім з’явилися дрони-перехоплювачі.
І, здавалося б, ось воно — рішення.
Дешевше. Масовіше. Не потрібно ганяти літак або витрачати дефіцитну ракету по кожній повітряній цілі.
Але противник теж, як не дивно, не сидів усі ці роки з блокнотиком і не чекав, поки ми закінчимо винахід.
З’явилися швидші реактивні дрони.
І старий перехоплювач, який чудово працював учора, сьогодні раптом має наздогнати ціль, яка летить зовсім з іншою швидкістю.
Саме тому зараз Україна випробовує нове покоління засобів боротьби з реактивними ударними БПЛА. Під час останніх випробувань новому перехоплювачу вже вдалося уразити «Шахед», хоча систему управління ще доводять.
І ось тут ми підходимо до речі, про яку чомусь значно менше люблять говорити.
СУЧАСНА ППО — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ВІЙНА РАДАРІВ, РАКЕТ І ТЕХНОЛОГІЙ.
Це ще й війна бухгалтерії.
Бо якщо противник може запускати повітряні цілі масово, то недостатньо мати ракету, яка гарантовано їх збиває.
Треба мати тисячі засобів перехоплення.
Потім ще тисячі.
А потім наступного місяця — ще.
І Європа поступово приходить приблизно до тієї самої думки.
Дорогі високотехнологічні системи нікуди не зникають. Проти складних цілей вони незамінні.
Але паралельно потрібна зброя, яку можна виробляти швидко, багато і відносно дешево.
Тому що сучасна війна дуже швидко перетворюється на просту арифметику.
Якщо для знищення умовної дешевої цілі щоразу потрібен засіб перехоплення в десятки разів дорожчий — рано чи пізно виникає питання:
ХТО ПЕРШИМ ЗАКІНЧИТЬСЯ?
ЦІЛІ?
РАКЕТИ?
ЧИ ГРОШІ?
Майже символічно, що Польща саме зараз приєдналася до коаліції з Україною та іншими союзниками, яка працює над створенням дешевшої системи протибалістичної оборони.
Тобто до дивовижного відкриття поступово приходять усі.
Війна XXI століття — це вже не конкурс:
«У кого найкрутіша ракета?»
Це конкурс:
«Хто зможе виготовити 10 000 потрібних засобів ураження швидше, ніж противник виготовить 10 000 цілей?»
І тут прекрасна презентація на 200 слайдів програє заводу.
А надсучасний прототип програє виробу, який можна штампувати цілодобово.
Бо противник може програти технологічно один конкретний бій — і все одно виграти економіку наступних ста атак.
Саме тому історія з реактивними дронами настільки показова.
Ми знайшли відносно дешеву відповідь на попередню загрозу.
Противник змінив загрозу.
Тепер ми шукаємо нову відповідь.
Потім зміниться вона.
І так по колу.
Тільки є одна маленька неприємність.
ЦИКЛ «ПОБАЧИЛИ ЗАГРОЗУ — ЗРОЗУМІЛИ — РОЗРОБИЛИ — ВИПРОБУВАЛИ — ЗАПУСТИЛИ В СЕРІЮ» ПОВИНЕН БУТИ КОРОТШИМ, НІЖ ЦИКЛ ПРОТИВНИКА.
Інакше ми весь час будемо створювати прекрасну зброю…
для вчорашньої війни.
Ось це, на мою думку, сьогодні значно важливіше питання, ніж чергова суперечка про одну конкретну ракету або один конкретний дрон.
Бо запас ракет можна порахувати.
Кількість комплексів можна порахувати.
Навіть гроші зрештою можна порахувати.
А ось втрачений час не виробляється ні на одному заводі світу.
Ірина Тіміна.